Природа влади Олександра Лукашенка і Володимира Путіна змінилася на очах
Левову частку платоспроможного попиту в Білорусі забезпечують пенсіонери. Середня пенсія там становить близько 181 долара, при цьому прожитковий мінімум – близько 104 доларів. За умови реальної безкоштовної медицини та ряду податкових пільг, дотацій на оплату комунальних платежів, та адресних субсидій, білоруських пенсіонерів можна назвати привілейованим суспільним станом. Точніше: можна було назвати. Бо "білоруське економічне диво" цілковито забезпечувалося за рахунок Російської Федерації – перед усім експортом, вироблених з російської сировини, отримуваної за пільговими цінами, паливно-мастильних матеріалів та продажем до Росії продукції білоруських підприємств.
Сьогодні російські джерела фінансування Білорусі виснажені, відтак фінансувати пенсійні виплати просто нізвідки. Внутрішній платоспроможний попит стрімко скорочується – наступає колапс економіки.
Ця обставина становить не меншу загрозу для влади Олександра Лукашенка, ніж тектонічний розкол між суспільством і владою – між державою і країною. Ресурси влади зменшуються. Пропорційно цьому зменшується кількість людей, в середині самої влади, які готові її ж підтримувати. Зрештою О. Лукашенко, разом з невеликою групою міцно з ним пов'язаних осіб, лишиться сам на сам з народом.
Єдиним для нього виходом у цій ситуації є звернення до Володимира Путіна по комплексну допомогу – перед усім фінансову, силову та пропагандистську. Проте ситуація у Росії, хоча і з певним відставанням, багато у чому розвивається подібно до білоруської. Головними рисами такої подібності є стрімка втрата владою суспільної легітимності, скорочення економічних ресурсів, перехоплення силовиками важелів державного управляння. Протягом цього року і природа влади О. Лукашенка, і природа влади В. Путіна кардинально змінилася. Раніше вони, окрім силовиків, спиралися, спочатку на певну більшість суспільства, а тоді на його кількісно значущу частину. Сьогодні їх підтримує дедалі менше громадян, а зневажає – кожного дня більше. При цьому зростає кількість тих, хто готовий активно протестувати. А ще – обидві диктатури цілком втратили зовнішньополітичних союзників.
Підтримка В. Путіним колеги-диктатора, а тим паче – спроба приєднати Білорусь до Росії, лише піднесе рівень національної свідомості білорусів та усвідомлення ними самоцінності державного суверенітету.
Сьогодні широкий загал білоруського народу у своїй більшості не готовий визнати факт того, що найбільшу небезпеку для існування Білорусі становить саме імперська Росія. У різні часи так було в Україні, Грузії, Молдові... Росіянам вдалося виправити такий помилковий погляд на геополітичну реальність цих та інших народів.
Білорусь цілком може опинитися наступним об'єктом "збирання земель". Однак, ситуація в світі та в середині Росії і Білорусі сьогодні зовсім не сприятлива для геополітичних авантюр. Тому час О. Лукашенка стрімко добігає свого логічного кінця.
