Країни пострадянського простору стали незалежними завдяки Україні
Тридцята річниця незалежності України знаменує собою не лише кінець імперської держави СРСР, але і світової соціалістичної системи, яку комуністи великою кров'ю мільйонів жертв нав'язали спочатку 1/6 земного суходолу, а по Другій Світовій Війні ще й половині Європи, тоді – окремим країнам на інших континентах. Після ухвалення Верховною Радою Української РСР Акту проголошення незалежності, затвердженого загальнонародним референдумом 1 грудня 1991 року, Радянський Союз просто не міг існувати. В усіх вимірах – від промислового і логістичного до військового і гуманітарного. Відтак 8 грудня 1991 року у Біловезькій пущі президенти України, Росії, голова Верховної Ради Білорусі, а також факсом – президент Казахстану підписали угоду про припинення СРСР.
Україна виконала необхідні юридичні процедури щодо мирного виходу з цієї тоталітарної імперії, що тоді зумовило мирний характер її остаточного розпаду. До того як це сталося, росіяни (не в етнічному, а у політичному розумінні цього терміну) і в Балтії, і на Південному Кавказі, і в Казахстані, Середній Азії та Молдові застосовували армію, та КДБ щоб силоміць утримати країни на цих територіях у складі своєї імперії. Таким чином незалежність усіх держав пострадянського простору великою мірою є заслугою українців.
Слід окремо відзначити величезну роль у цьому народного депутата Левка Григоровича Лук'яненка – багаторічного політв'язня радянського режиму, засудженого за діяльність спрямовану на незалежність України у 1961 році до смертної кари. Він провів у камері смертників 72 дні. Зрештою, радянська влада, злякавшись резонансу на Заході, замінила розстріл на 15 років ув'язнення. Загалом в ув'язненні Левко Григорович провів чверть сторіччя.
Саме він став провідним співавтором проекту тексту Акту проголошення незалежності. Як фаховий юрист, Л. Лукьяненко наполіг на обов'язковому затвердженні Акту всенародним референдумом.
Тоді ми не зрозуміли цієї вимоги, побоюючись, що громадяни не надто переконливою більшістю підтримають нзалежність. Проте правим виявився саме Л. Лукьяненко – за незалежність проголосували 90,32% учасників референдуму, що становило 84,18% від усіх громадян. В Криму "за" було 54,19%, у Севастополі – 57,07%. У Донецькій області – 83,9%, у Луганській – 83, 86%.
До речі Акт незалежності Верховна Рада ухвалила у день шістдесятитрьохріччя Левка Григоровича. Після смертного вироку він прожив ще 57 років.
Самостійність України зумовлено всією логікою історичного процесу: від Руси, Галицько-Волинського королівства, Великого Князівства Литовського, Руського і Жемантійського, Гетьманщини та Січі Запорозької, УНР та ЗУНР, Гетьманату, Директорії, УРСР і дотепер. Всі розмови про те, що Росія "подарувала Україні "свої" території", що Україна не відбулася як держава, що в Україні порушуються права російськомовних громадян є приводом для збройного вторгнення росіян з метою знищення держави Україна, бо вона самим фактом свого існування заважає відновити Російську Імперію.
Концепт тієї імперії для Петра Першого придумав киянин, випускник а згодом ректор Києво-Могилянської академії Єлеазар Церейський, більше відомий за ім'ям Феофан Прокопович, яке він запозичив в свого дядька. Загалом справедливим є твердження, що українці були нацією співтворців і РІ і СРСР. Серед російських і радянських чиновників, військових, вчених, митців, священників... було дуже багато українців – від графів Розумовських до М.Гоголя і П.Чайковського, навіть до Л.Брєжнєва з М.Горбачовим. Не згадуючи вже про всесвітньо відомих академіків В.Вернадського, С.Корольва, А.Люльки, А.Олександрова... Та найбільше українців використовували як робочу силу, рабську нерідко, і "гарматне м'ясо". Перемога СРСР у Другій Світовій була неможливою без українського солдата.
Важливо зауважити, що українці, як друга імперіоутворююча нація, поділяють відповідальність і за злочини, скоєні Росією і СРСР проти інших народів. Згадаємо бодай ясновельможного князя Варшавського Олександра Паскевича, графа Єреванського – улюбленого полководця МиколиІ. Титул графа Єреванського він отримав за те, що завоював для Російської Імперії майже весь Азейбарджан, а князя Варшавського за придушення повстання поляків проти імперії. Був спочатку намісником окупованого Кавказу, а тоді Польщі. Походив він з полтавського козацького роду.
Сьогодні Україна потрібна Росії не лише як багата природними ресурсами територія, а ще і як джерело ресурсу людського. Недарма російські націоналісти, зокрема, сепаратисти в Криму та ОРДЛО говорять про необхідність захопити Україну для поневолення саме її людей.
Українці зіграли вирішальну роль у ліквідації сумнозвісної системи сталінського ГУЛАГу. У травні 1953 року, за 3 місяці по смерті Йосипа Сталіна, почалося Норильське повстання політичних в'язнів концтаборів, переважно українців, засуджених до 25 років ув'язнення за збройний та ідеологічний опір радянській владі. Тривало повстання аж до серпня, спричинивши заворушення та бунти в інших таборах системи ГУЛАГу. Масштаби спротиву так налякали Москву, що радянське керівництво вирішило демонтувати ГУЛАГ, амністувавши велику частину його в'язнів.
Сьогодні в Росії знищують музейні експозиції, що розповідають про ГУЛАГ. Натомість дедалі голосніше лунають пропозиції офіційних осіб щодо відновлення примусового використання праці в'язнів в місцях позбавлення волі, включно зі створенням концтаборів. Від радянської ця система відрізнятиметься лише тим, що тепер рабська праця буде використовуватися не на державних підприємствах, а на приватних, що належать російським олігархам.
Використання рабської і каторжної праці є неодмінним елементом побудови як Російської Імперії так і СРСР. Російські націоналісти навіть знаходять виправдання цьому – мовляв природно-кліматичні умови не дозволяють застосовувати у Росії чесні трудові відносини, за яких найманий робітник отримую грошову винагороду, що дає йому змогу вести гідне життя. (Цікаво, а чому природно-кліматичні умови в Канаді та на Алясці такі трудові відносини не лише дозволяють, а роблять ці території одними з найзаможніших у світі?)
Вирвавшись 30 років тому з пазурів імперії, українці домоглися не лише національного визволення, але і соціальних та громадянських свобод. Метою нав'язування нам ярма "рускава міра" є позбавлення нас цих свобод, щоб не спокушати росіян та білорусів прикладом вільного суспільства.
Наростання світової турбулентності позначається і на Україні. Пандемія та економічна криза, які сьогодні визначають життя великої частини світового соціуму, для нас посилюються ще і гібридною війною проти України Росії. Ця війна повсякчас загрожує перерости у повномасштабне вторгнення. Чим гірше живеться широким верствам росіян, тим вірогіднішим є напад. Окупація 7% території України – зовсім не той "приз", на який агресор розраховував у 2014 році. Йому потрібна вся Україна.
Той факт, що Україна зуміла зупинити російську навалу, при чому на початках, у 2014 році, силами добровольців і волонтерів, свідчить про те, що ми відбулися. Перед усім як суспільство. Державі Україна ще слід дорости до рівня свідомості його – суспільства – відповідальної і сумлінної частини. Часового відрізку довжиною у наступні тридцять років оточуючий світ Україні не подарує. Державі доведеться модернізуватися швидше.
