Влада не помічає власного дипломатичного успіху. Чому?
Позавчора, 10 листопада, Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба і Державний секретар США Ентоні Блінкен підписали "Хартію стратегічного партнерства" наших країн. Попри без перебільшення історичне значення цієї події, в Україні на неї малохто звернув увагу. Хартія не стала предметом обговорення у політичних телепередачах, дебатів на інших майданчиках.
Народні депутати від колишньої монобільшості та інші промовці з агітаційного угруповання Банкової вочевидь (ще?) не отримали темників стосовно поширення змісту цього документу. Тим часом Хартія фактично перекреслює т.зв. "Мінський процес", не згадуючи вже про "формулу Штайнмаєра".
Чітко фіксується юридичний факт російської агресії і в Криму, і в Донецькій та Луганській областях. Пункт1, розділу 2 Хартії наведу дослівно:
"1. Сполучені Штати та Україна мають намір продовжити низку важливих заходів для запобігання зовнішній прямій та гібридній агресії проти України та притягнути Росію до відповідальності за агресію та порушення міжнародного права, включаючи захоплення та спробу анексії Криму та керований Росією збройний конфлікт в окремих районах Донецької та Луганської областей України, а також продовження зловмисної поведінки. Сполучені Штати мають намір підтримувати зусилля України щодо протидії збройній агресії, економічним та енергетичним порушенням, а також зловмисної кіберактивності з боку Росії, у тому числі шляхом збереження санкцій проти чи пов'язаних з Росією та застосування інших відповідних заходів до відновлення територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах."
Зрозуміло, що широке коло читачів навряд чи детально вивчатиме об'ємний і детальний текст Хартії.
Проте, детальний аналіз змісту та політичних і військових наслідків її підписання зробив аналітик з Вашингтону Юрій Швець. Рекомендую ознайомитися!
Хартія не підлягає ратифікації парламентами, позаяк являє собою декларацію принципів взаємодії України і США, включно з високими, навіть пафосними, етичними засадами. Разом із тим вона являє собою вагомий крок до набуття Україною статусу основного союзника США поза блоком НАТО, що є набагато реалістичнішою метою, ніж ефемерна перспектива членства в Альянсі.
Чому ж влада ігнорує власний такий правильний крок? Бо, так само як і Кримська платформа, (згадана і підтримана у Хартії), вона потребує копіткої, системної, а головне – кваліфікованої роботи щодо її реалізації. Нажаль, здатність до такої роботи (наразі?) не є цнотою поточного режиму. Ну, і скабєєвих дражнити побоюються. Краще обговорювати примітивніші речі, включно з побутовою поведінкою опонентів.
