Сьогодні справжній День незалежності України і день кінця СРСР
Тридцять років тому – 1 грудня 1991 року в Україні відбувся Всенародний референдум, яким було затверджено Акт проголошення незалежності України, ухвалений конституційною більшістю Верховної Ради 24 серпня того ж року. "За" проголосувало 346 народних депутатів. Українська РСР була єдиною республікою Радянського Союзу, яка виконала всі конституційні вимоги до процедури виходу з нього. Саме після Референдуму незалежність України почали визнавати інші країни: 2 грудня Польща і Канада; 3 – Угорщина; 4 – Литва; 5 – Аргентина, Болівія, Болгарія, Хорватія, Росія;... США – 25 грудня;... Китай – 27...
Відтак дуже поширений, надто у Росії, пропагандистський міф про те, що "СРСР у Біловезькій пущі зп'яну розвалили троє лідерів слов'янських республік" – Леонід Кравчук, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич, які 8 грудня підписали угоди, що юридично констатували припинення існування СРСР. Юридично значущим є той факт, що саме Білорусь, Росія і Україна у 1922 році першими підписали угоду і про створення СРСР, виступивши його засновниками. Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, за деякими свідченнями, підписав угоду про розпуск Радянського Союзу... факсом. (Не було на них тоді діджеталізації з її цифровими підписами і скайп-конференціями.) Цікаво, що Нурсултан Назарбаєв перебував цього дня у Москві, в гостях у Михайла Горбачова.
В сьогоденній Росії з усіх сил намагаються підвести етично-філософську базу під чергову спробу бодай регіональної експансії з метою відновлення статусу наддержави – одного зі світових "полюсів сили". Це неможливо здійснити повністю не поглинувши Україну. З 2014 року Росія щодня посилює гібридний тиск на Україну – військовий, терористичний, енергетичний, інформаційний. Використовує різні комбіновані варіанти, щоб унеможливити соціально-економічний розвиток України. Подібні ж дії спрямовані на, Грузію, Молдову, почасти на Балтію і Польщу інші країни ЄС.
При цьому в Росії всіляко замовчується той факт, що вона завжди залежала як від західної філософії, природничих та гуманітарних наук, так і від західних технологій.
Кремль з його соборами будували італійці.
Книгодрукування приніс на Москву львів'янин Іван Федорів; викладачами першої подоби навчального закладу в Московськім царстві – Слов'яно-ГРЕКО-ЛАТИНСЬКОЇ академії були випускники і професори Києво-Могилянського колегіуму. Вчителем царів Федора Третього, Петра Першого, Івана П'ятого, царівни-правительниці Софії також був випускник Могилянки, член Ордену отців-василіян Симеон Полоцький. Він же і перший у Московії поет, богослов, автор богословських звинувачень внаслідок яких Помісний Собор РПЦ засудив Патріарха Никона.
Будувати кораблі, відливати гармати, садити і їсти картоплю... Петра І вчили голандці, німці та англійці.
Концепт Російської Імперії придумав у 1721 році киянин Єліозарій Царейський – ректор Могилянки, відомий як архієпископ Великоновгородський і Великолукський Феофан (Прокопович).
Системну російську історію вперше підготував Август-Людвіг Шльоцер. "Ми і потомство наше вєчно будєм за Вас Бога моліть, как за Шльоцера..." писав Олександр Пушкін, звертаючись до історика Михаїла Погодіна, автора теорії про великоруський етнічний склад населення Придніпров'я у домонгольський період. Мовляв внаслідок іга землі Київського та інших руських князівств знелюдніли, а тоді їх колонізували?... Правильно – мешканці Прикарпаття – "галичани-западенці", як потім їх називали в СРСР. Погодінськими фантазіями нині надихаються ті, хто пише про "адін народ".
Парові двигуни, металургія, архітектура, залізниці, металеві кораблі, гірничо-рудна справа... Все з Заходу.
Так само сталінська індустрілізація, ленд-ліз, повоєнне відновлення і... джинси. А ще комп'ютери з інтернетом, ну і вакцини. Ще й терміни: президент, міністр, губернатор.
Для світової експансії потрібні не лише технологічні можливості, а і власні засадничі культурно-етичні підстави. Їх у Росії так само катма.
Україна, тим часом, попри колонізацію, поневолення Росією бодай частково відчувала себе частиною європейської спільноти – від Руської Правди Ярослава Мудрого до Статуту Литовського і Магдебурзького права, Конституції Пилипа Орлика і по сьогодні.
Ненависть і заздрість російських владоможців до українців наразі можна хіба порівняти з оскаженінням Івана Третього Калити і Івана Четвертого Скаженого проти Псково-Новгородської цивілізації.
Оскаженіння зростає, а з ним і небезпека подальших провокацій аж до поновлення повномасштабних бойових дій.
Тим часом, в Україні відзначили половину каденції Президента і Верховної Ради дев'ятого скликання.
Сьогодні Володимир Зеленський виступив з Посланням до парламенту. Попри еклектичність його промови, де добрі наміри і плани було перемішано зі здобутками, очевидно, що Україна справді має певні досягнення. Однак Президент не бачить загрози кризи в енергетиці, інфляції і галопу цін, наростання суспільно-політичної напруженості, водночас наголошує на успішності цифрової трансформації, зростання золотовалютного резерву, зменшення держборгу у порівнянні з номінальним ВВП, обчисленому у доларах США. Інфляція долара при цьому, схоже, не враховується.
Президент прямо заявив про намір запровадження подвійного громадянства для українців діаспори. (Найбільша діаспора у... Росії). Цікаво чи це станеться до виборів?
Перепис населення держава здійснить у 2023 році у співпраці з цифровим гігантом кампанією "Apple". Звідси і до цифрових виборів недалеко. Проблема у тому, що проконтролювати правдивість результатів таких виборів буде вкрай складно технічно. Недарма у більшості розвинутих країн зберігаються традиційні способи волевиявлення.
Президент сьогодні заявив, що його і парламент обрано на 5 років. Отже можна припустити, що попри те, що Раду дев'ятого скликання обрано на позачергових виборах, її переобрання відбудеться не до, а після виборів Президента.
З позицій "монобільшості", власного Уряду і правоохоронної системи та судів на вибори йти зручніше, надто – на цифрові.
Є загроза наростання суперечності між суспільним невдоволенням і жагою надовго зберегти чи навіть розширити власні повноваження. І це в умовах тотального посилення цифрового контролю громадян.
З поміж трьох країн – учасників Біловезьких угод, лише Україна зберегла і розвинула демократичний устрій. Наприклад у Білорусі взагалі відсутні прямі вибори місцевих голів. Їх призначає Олександр Лукашенко. В Росії лишилося менше десятка великих міст з прямим виборами мера. Обидві ці країни перетворено фактично на самодержавні монархії. Україна уникла такого шляху. Однак дві спроби узурпації влади призвели до двох Майданів. Якби не структурована парламентська опозиція та героїзм великої кількості громадян, то сьогодні у нас панував "рускій мір", з його політв'язнями, обмеженою свободою слова, поліцейською сваволею. Нині у Росії більше ув'язнених за політичні і релігійні переконання, ніж було в усьому СРСР за Леоніда Брєжнєва. Російських і білоруський режими з острахом дивляться на демократичну Україну, бо вона є прикладом вільної країни. Такою має і залишатися попри спокусу для влади "зацементувати себе надовго".
Тридцяту річницю незалежності Україна зустріла у надскладних воєнних, економічних і соціально-політичних умовах. Проте ситуація небезнадійна. Перед усім завдяки високій соціальній активності суспільства. Проблеми, які створює, або не вирішує влада, мобілізують громадян. Водночас залишається простір для діалогу і широкої горизонтальної співпраці. Вряди-годи "у Зеленського" розуміють потребу в поліпшенні комунікації із суспільством, однак кількість запитань, що лишаються без відповіді критично зростає.
Віктор Янукович свого часу теж був певен, що у нього "всьо схвачєно". Прорахувався. Нинішній владі більшість громадян щиро бажає бути успішною, однак цьому дуже заважає самовпевненість і дилетантизм помножені на "турборежим".
Сьогодні Президент вручив державні нагороди громадянам, які зробили великі внески в оборону і всебічний розвиток України. Список нагороджених складено так, щоб продемонструвати увагу до більшості сфер суспільного буття. Серед нагороджених не було академіка, народного депутата, ветерана Другої Світової, співавтора Акту проголошення незалежності Ігоря Рафаїловича Юхновського. Саме завдяки його наполяганню, за підтримки Левка Григоровича Лук'яненка Акт було винесено на Референдум, що і засвідчив реальну незалежність України і припинення СРСР. Ігор Рафаїлович відзначений усіма вищими нагородами України, тому можна зрозуміти, що просто не знайшлося гідного ордену. Тоді слід було б згадати його історичну місію у Посланні.
