30 червня 2022, 14:01

Третя світова війна – історичний вимір

Зрозуміло, що ця тема не для однієї великої монографії, проте спробуємо викласти її короткими і неповними, даруйте, тезами.

Те, що українсько-російська війна є світовою випливає з переліку включених у неї країн і з того очевидного факту, що нинішній світ безпрецедентно глобальний. У недалекій перспективі третім аргументом на користь означення "світова війна" стануть її політичні, економічні, юридичні, культурні та інші її наслідки.

Росія вже втратила статус наддержави, "світового центру сили", країни з позицією якої вимушені рахуватися провідні учасники світового політичного процесу. Сталося це не 24 лютого цього року, а значно раніше. Почалося у 1991. Саме 31 рік занепаду, (з короткими періодами вуглеводневих ремісій), Росії призвів до її навали в Україні. Це наслідок деградації у Російській Федерації перед усім суспільствознавчих та історичних наукових дисциплін. Істориків та суспільствознавців підмінили кумедні "методологи", які свято вірять у власну здатність конструювати дійсність-реальність. Ці пройдисвіти та їхні вітчизняні послідовники паслися і в Україні, дехто з них навіть наше громадянство отримував, однак прагматичні українські політики їх швидко розкусили. як пройдисвітів, і витурили на маргінес.

Повернімося до історичного виміру війни. Вона довела правдивість тези українських націоналістів про неодмінне споконвічне прагнення росіян знищити Україну. Причина – заздрість до рівня життя, культури, розвитку, розуміння, що без України неможлива не лише Російська Імперія, а Росія загалом. Саме українці були провідною нацією, яка створювала Росію. Починаючи з назви, яку запропонував Єлеозарій Царейський, він же Феофан Прокопович і закінчуючи ракетами. Для росіян сам факт відмінної від їхньої української ідентичності є засадничо неприйнятним. Звідси марення про "адін народ", вилучення з підручників історії в Росії самого топоніму "Україна" і тому подібне.

24 лютого 2022 року таки стане офіційною датою початку Третьої світової, бо цього дня Росія незворотно перетнула межу, з-за якої немає вороття – ні для неї, ні для нас, ні для світу. До Бучі. Гостомеля, ... Маріуполя, Сіверодонецька, Херсону... ще був шанс на переговірно-санкційний шлях припинення війни. Тепер – ні.

Який би скепсис не викликала "альтернативна історія", однак уявімо собі хід подій, що раптом включив у себе: арешт у Росії в 2015 році і передачу Україні втікача Януковича з усіма його камазами, визнання перемоги Майдану Гідності, пропозицію Україні від Росії спільно рухатися до ЄС і НАТО, утворення і розвиток високотехнологічних ланцюгів, енергетичного, безпекового, освітнього та культурного простору... Як на мене, такий хід подій міг би призвести до повторного поглинення Росією не лише України, а і більшості країн колишнього СРСР. Слава Богу і ЗСУ тепер це цілковито неможливо. Путін і Лукашенко віддали перевагу збереженню особистої самодержавної влади перед перспективами цивілізаційного розвитку своїх країн. Туди й дорога.

Постає практичне питання викладання у школах та вишах України історії українсько-російських взаємин. 300 років байки про спільність історичної долі не минули без наслідків. Отож є потреба у підготовці об'єктивних програм для середньої та вищої шкіл. І то терміново. Є так само потреба у просвітницьких програмах для телебачення та інтернету, з обов'язковим поширенням на зарубіжну аудиторію.

Окремим розділом таких програм має стати російська навала ХХІ сторіччя, з аналізом давніх та сучасних її передумов, включно не лише з політичними та економічними, а і соціокультурними та інформаційними.

Одним з історичних наслідків цієї війни стане наша прискорена інтеграція у світовий цивілізаційний простір. І ми туди приходимо не з порожніми руками, а з цінним багажем навичок сучасної війни, виживання економіки та інфраструктури, самоорганізації, солідарності, даруйте за пафос – геройства. У цьому багажі має віднайтися і значуще місце викладання історії як способу формування національного імунітету від поглинання чужорідним паразитарним організмом.

Українська детермінанта

Головною емоцією з численних розмов про феномен українського опору російській агресії є – подив. Подвійний – з одного боку мої співрозмовники, як ті, хто тікав в евакуацію, так і ті, хто лишався у Києві, дивуються швидкості організації суспільства та влади для консолідованої та ефективної відсічі рашистській навалі, а з іншого – я дивуюся з того, що для них це дивно...

Що робити з колишньою Росією і Білоруссю по війні?

Днями Інститут майбутнього оприлюднив доповідь під назвою "Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну". У констатаційній частині цього тексту йдеться, зокрема, про те, що в Україні мало досліджують і знають білоруське суспільство – настрої, економіку, інформаційно-культурні, соціальні та інші чинники, які діють у ньому...

Чому Росія завжди бачить небезпеку в Україні

Найбільше чого боїться Росія від України – це... експансії – багатозмістовної, багатошарової, багатоманітної. Мова перед усім про суспільні практики, що не поєднуються, конфліктують з глибинними російськими архетипами, на яких засновано саму російську державність і які є джерелом і водночас способом збереження самодержавного типу правління у Росії...

Відповідь конспірологам щодо мотивів допомоги Україні з боку цивілізованого світу

Існує і поширюється конспірологічна версія, що війна Росії проти України точиться за домовленістю Кремля з його "американськими партнерами". Мовляв, цією війно США вбивають цілу зграйку зайців: По-перше, ставлять у залежність від свого зрідженого газу всю Європу; По-друге, послаблюють економіку ЄС як конкурента американської економіки; По-третє, повертають безпекове значення НАТО, стрижнем якого вони і є...

Третя світова війна – історичний вимір

Зрозуміло, що ця тема не для однієї великої монографії, проте спробуємо викласти її короткими і неповними, даруйте, тезами. Те, що українсько-російська війна є світовою випливає з переліку включених у неї країн і з того очевидного факту, що нинішній світ безпрецедентно глобальний...

Якщо столична влада дозволяє киянам голосувати за перейменування вулиць у електронному додатку ''Київ цифровий'', то може слід проводити такі саме електронні плебісцити і щодо роздачі Київрадою нашої землі?

Київська міська влада раптово заходилася "дерусифікувати та декомунізувати" столичні топоніми. Чому раптово? Бо 8 років війни Росії проти України не спонукали Київраду взятися до заміни назв, які тим чи іншим чином пов'язані з країною-агресором...