Контури повоєнного розвитку України
Одразу зауважимо, що за результат війни тут постулюється цілковите відновлення територіальної цілісності України у її визнаних міжнародним співтовариством кордонах та визнання Росії винною у розв'язуванні агресивної війни з виплатою Україні контрибуції та репарацій.
Війна зруйнувала значну частину виробничого потенціалу України, який залишився від СРСР і експлуатувався українськими олігархами задля отримання надприбутків. Просте відновлення цих виробництв не має сенсу з огляду на їхню технологічну застарілість. Тому металургійна та хімічна індустрії, енергетика мають відновлюватися на базі надсучасних, екологічно чистих технологій, зрозуміло, що за участі іноземного капіталу.
Вузлами – осередками, точками прикладення відновлювальних зусиль мають стати громади. До війни в Україні пройшла реформа з децентралізації. Вся територія країни поділена на об'єднанні територіальні громади, що межують між собою. Формально такі громади утворено і на нині ще окупованих територіях Кримської АР, Севастополя та Донецької і Луганської областей. На підконтрольних територіях, попри не завжди вдале визначення меж громад, вони поступово перетворилися на місцеві соціуми, об'єднанні спільними комунальними, соціокультурними, економічними інтересами.
У громадах зосереджено більшу частину життєзабезпечення громадян. Саме ця інфраструктура і являє собою предмет відновлення та розвитку. Мова про: житловий фонд, робочі місця, освіту та дошкільне виховання, медицину різних рівнів, рекреацію, дозвілля, безпеку тощо.
Так само, як у випадку з великими індустріями, відновлення інфраструктури громад має здійснюватися на основі передових технологічних та соціальних знань, зокрема, у галузі урбаністики, проектування, соціального інжинірингу.
Перед усім слід визначати позиціонування конкретної громади у загальній мережі громад регіону та країни. Є громади, чию спеціалізацію визначено природно та історично – курортні поселення, туристичні центри, осередки унікальних харчових та інших виробництв, порти та залізничні вузли. Проте стосовно цілковитої більшості громад для визначення їхньої перспективної ролі є потреба проводити спеціальні комплексні дослідження – демографічні, економічні, інфраструктурні, геологічні та гідрологічні, кліматичні... На підставі їхніх результатів доцільно формувати стратегії розвитку громад, далі – генеральні плани, а тоді вже приступати до відновлення.
Водночас для країни загалом слід сформувати базові принципи і напрямки відновлення – перед усім енергетичної і транспортної інфраструктур. Є значна загроза, що у випадку припинення роботи Запорізької АЕС, Україна опиниться в ситуації дефіциту електроенергії – базового ресурсу для відновлення і розвитку. Щоб цього уникнути доведеться нарощувати потужності Рівненської, Хмельницької і Південноукраїнської атомних станцій.
Розвинена транспортна мережа України потребує суттєвого доповнення – з'єднання найбільших міст швидкісними залізничними магістралями задля радикального скорочення часу у дорозі. Досвід Китаю свідчить, що рух зі швидкістю 350-400 км/год є цілком звичним. Підвищення мобільності населення гомогенізує ринок праці, нерухомості, великої кількості видів послуг. (Між іншим, використання безпілотних літальних апаратів в ході цієї війни, показало їхній значний мирний транспортний потенціал.)
Визначення напрямків і способів повоєнного розвитку України має стати одним з головних предметів державної політики. І то вже. Для цього не треба створювати якесь нове міністерство чи інший орган центральної виконавчої влади. Цілком досить наявних бюджетних і громадських установ, спільнот депутатів і активістів у місцевих громадах.
Минулого тижня Президія Академії Наук на своєму засідання зробила спробу обговорити окремі питання повоєнного буття України. Потенціал Національного інституту стратегічних досліджень цілком дозволяє використовувати його з метою підготовки комплексних програм розвитку країни. Кабінету Міністрів вже час готувати проекти таких програм.
З'являється важливе і шляхетне поле політичної роботи для партій. Виборча законодавство передбачає, що у громадах, чисельність виборців яких перевищує десять тисяч осіб, вибори проводяться за списками кандидатів у депутати від політичних партій. Відтак пропозиції щодо стратегій розвитку громад мають стати органічною частиною програм місцевих партійних осередків. Те саме для парламентських виборів у програмах політичних партій щодо країни загалом.
