Росія та Білорусь – двоє в одному човні. Дірявому
В обох цих країнах диктаторські режими відчайдушно борються за самозбереження, яке можливе лише шляхом зупинки в них усякого розвитку. Не лише соціального, але і технічного. Ні Росії, ні Білорусі вже недоступні сучасні технічні засоби як у військовій сфері, так і практично в усіх інших – від медичної до космічної. Досягнення цифрової цивілізації у цих країнах найбільш повно використовують задля роботи поліції та інших елементів каральної системи. Виробництво ж дедалі більше архаїзується, радикально прискорюючи падіння рівня життя. Поряд із міжнародними економічними санкціями та масовим виїздом переважно чоловіків продуктивного віку, (з Росії виїхали лише за останні три тижні близько 1 000 000 осіб), ця обставина позбавляє економіку обох країн будь-яких перспектив. Тому ресурсів для ведення війни проти України у Росії і цілковито їй союзній Білорусі дедалі менше.
Очевидні успіхи ЗСУ на фронтах посилюють занепадницькі настрої не лише в армії рашистів, але і серед панівної верстви. Тому агресор перейшов до комплексного масового терору мирного населення. На окупованих територіях до мародерства і тортур додалася масова депортація на окупованих територіях Херсонщини та Запоріжжя, як це раніше відбувалося на Донеччині і Луганщині. Щодо територій, які контролюються українською владою, ворог застосовує тактику знищення ракетними і дроновими ударами мирного населення, житла, підприємств та інфраструктури. Кожне влучання у такі цілі ворожою пропагандою подається внутрішньому спостерігачеві мало не як стратегічний успіх. Такі дії остаточно переконують Україну та світ у тому, що метою росіян у цій війні є цілковите знищення українців та ліквідація української держави назавжди.
Втягнення у безпосередні бойові дії Білорусі потрібне Кремлю задля внутрішньої демонстрації наявності в нього наступальних резервів щоб відкрити другий фронт – повторно створити загрозу Києву, а також всьому Північному Заходу України з блокадою шляхів постачання ресурсів від наших західних союзників. Проте Лукашенко відтягує час вступу у війну до моменту, коли стане самозрозумілим той факт, що Білорусь вже ніяк не може врятувати Росію від поразки, а тому "шкурка вичинки не варта" – військо мінського диктатора лишається вдома рятувати його самого.
Дірявий човен час залишати. Далі кожен з диктаторів сам за себе.
