МІЙ РОЗУМНИЙ ЛЬОНЯ, або Як убити маму на Новий рік

Зараз буде невеличкий, але, можливо, найважчий для мене текст.

Знайомтеся, це Льоня Вакс, який народився 5 березня 1973 року в Дніпропетровську. Він мій найкращий друг від першого дня в тамбовському технічному виші і ще багато років. Льоня був мені, мабуть, ближчим за рідного брата, якого я не мав. Я думав, що ми будемо разом усе життя.

Мій день народження – 8 березня 1972-го, тож із першого курсу ми з Льонею уродини завжди святкували разом. Тими днями я звав його "Малим". Він був наймолодшим і водночас найталановитішим програмістом курсу. Він уклав шлюб з нашою одногрупницею Наталією. Я забирав їхню доньку Соню з пологового будинку.

Одного дня мій Льоня пішов від маленької фірми, де підпрацьовував, у тамбовську міліцію встановлювати ПО на компʼютери... і залишився там служити на офіцерській посаді, яку йому відразу згори запропонували, бо "всі тут – тупі менти", а мій Льоня – розумний. Далі, крок за кроком, у Льоні пішла карʼєра, і зараз він полковник на генеральській посаді, заступник начальника ГУ МВД РФ у Краснодарському краї (на базовий курорт фюрера беруть найвірніших). Уже кілька років Льоня забезпечує спокій, комфорт і безпеку головному терористові рейху, який прагне знищити його Батьківщину, його рідних.

Востаннє ми бачилися з Льонею та Наташею у травні 2014 року в Тамбові; мої батьки ще були живі. Я сказав йому: "Льоню, ти ж розумієш, що вони збожеволіли. Окупація Криму – це міжнародний злочин, а далі...". "Усе неоднозначно, до України теж є питання", – ухильно відповів він. Я був шокований: Льоня ніколи не був дурнем, брехуном, покидьком – навпаки. "Ти що, правда цього не розумієш? Буде велика війна. Терміново звільняйся, повертайся до мами в Дніпро, або можеш поїхати з сімʼєю в Ізраїль, у Штати, куди завгодно – з твоєю головою ти всюди заробиш гроші", – переконував я його. "Малий" мовчки слухав, Наташа стискала зуби. "Льоню, якщо ти якнайшвидше цього не зробиш, згодом тобі доведеться стріляти в маму та в родичів". (Його батьки з сімʼєю брата повернулися з Тамбовської області в Україну; тато незабаром помер.) Це було останнє, що я сказав. Ми не посварилися, але розійшлися холодно. Я розумів, що я його втрачаю.

Сьогодні одна з ракет, яку російські терористи випустили по Україні за наказом маніяка, якому служить мій Льоня, влучила в пологовий будинок, де його народила мама. А цілком могла влучити і в маму.

Може, наступного разу вийде? А, Льоню?

Але все одно я тебе вітаю. Сьогодні – твоя хвилинка слави, розумний мій терористе, твій день.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.