Український вимір Британії
Непересічна в усіх сенсах цього слова подія, яка мала місце вчора у Верховній Раді України -виступи і Президента України і Прем'єр-міністра Великобританії, має особливий історичний символізм з декількох причин.
По-перше, на моїй пам'яті це вперше з моменту початку війни, коли не український лідер звертається онлайн до іноземного парламенту, а іноземний лідер звертається онлайн до українського парламенту. Можна сказати – тренд прижився)
А по-друге, зізнаюсь, я був би надзвичайно здивований, якби напевне найнадійнішим союзником України в цій війні виступила б врешті решт НЕ Великобританія.
Десь на одному рівні з Польщею.
Точніше – особливо, в контексті спільного союзу з Польщею.
І не тому що допомога Сполученого Королівства з перших днів війни – одна з найбільш відчутних і системних. І не тому, що у 2021 році ми уклали з британцями договір про вільну торгівлю. І точно не тому, що мені персонально хотілося б, щоб саме брити стали нашими найтіснішими союзниками, бо я відповідальний за дружбу з Британією у нашій фракції, ні.
Вся справа в тому, що Туманний Альбіон свого часу народив таку непересічну і видатну людину, як Хелфорд Джон Макіндер.
ТОПОГРАФІЯ СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ
Цей талановитий географ фактично став батьком-засновником "геополітики" як такої (звідки, власне, і назва), коли у 1904 році опублікував свою вже легендарну сьогодні статтю "Географічна вісь історії" (The Geographical Pivot of History).
Центральною ідеєю цієї роботи є фактичний системний вплив географії на міжнародні відносини і те яким чином територія і ландшафт визначають зовнішню політику держав і євразійського континенту протягом століть.
Це була у багатьох аспектах визначаюча стаття, написана з позицій географічного детермінізму, яка, без перебільшення, стала революційною у вивченні, розумінні і передбаченні міжнародних відносин на доволі тривалий час. А частка "гео-" у терміні "геополітика", який вже назавжди увійшов до професійного лексикону і з часом розвинувся у окремі наукові дисципліни, досі несе у собі нагадування і про критичність географії у міжнародній політиці і про автора цієї концепції – Хелфорда Макіндера.
Звісно, що війни майбутнього все менше і менше залежатимуть від ландшафту і географії, але допоки основними складовими всіх без виключення провідних армій світу лишаються піхота, артилерія і танкові війська, а військова логістика здійснюється не лише повітряним транспортом, Макіндерський синтез географії і політики лишається актуальним.
Наша війна тому зайвий приклад – топографія, місцевість і фізичні особливості території досі мають інколи вирішальне значення у боях.
Та для свого часу Макіндер запропонував доволі оригінальний підхід до регіональної геополітичної структуризації Євразійського континенту і виявленню функціонального значення його просторових сегментів. Їх він виділяв декілька:
- Світ-Острів – пов'язані між собою континенти Європи, Азії і Африки (Афро-Євразія), – найбільша, найбагатша і найнаселеніша територія і джерело ресурсів (людських, природніх, тощо);
- Офшорні острови – включають в себе Британію і Японію
- Зовнішні острови – це територія двох американських континентів та Океанії.
Окремою категорією Макіндер визначає "Хартленд" (з англійської – Heartland, що дослівно можна перекласти як "серце території").
З його слів – це територія, яка знаходиться у центрі Світу-Острову, від вод Волги до берегів Янцзи і від піків Гімалаїв до льодів Арктики. На момент публікації своєї статті у 1904, Хартленд в його розумінні починався від найбільш східних кордонів сучасної Європи і простягався територією сучасної Росії і Центральної Азії.
БРАМА ЄВРАЗІЇ
Тобто, до складу Хартленду Макіндер відносив сучасні території Росії (окрім Камчатки), Казахстану, Туркменістану, Узбекістану, Таджикістану, Киргизстану і частково країн Кавказу, Афганістану, Ірану і Монголії.
Це робило Хартленд центральною "віссю" (pivot) континентальних мас Євразії, довкола якої і у процесі взаємодії з якою, на думку Макіндера, відбувалися всі геополітичні трансформації історичних вимірів Світа-Острова.
Він вірив у те, що розвиток і експансія Європи відбувались у відповідь на безкінечний тиск з центру Азії, і що центр Євразії – Вісь, – мав найбільшу геополітичну перевагу з точки зору його розташування. Адже в контексті геополітичних процесів, на думку Макіндера, Євразійський континент знаходиться у центрі світу, а Хартленд – у центрі Євразійського континенту.
Тому той геополітичний актор (держава), яка домінуватиме над Віссю, матиме достатній геополітичний і економічний потенціал щоб врешті решт контролювати Світ-Острів і всю планету.
Терміни Вісь і Хартленд у Макіндера і взаємодоповнюючі і взаємозамінні, але критичність цієї території у глобальних історичних процесах він сформулював у 1919 році у іншій своїй роботі "Демократичні ідеали і реальність" ("Democratic ideals and reality") наступною максимою:
Хто керує Східною Європою – той керує Хартлендом.
Хто керує Хартлендом – той командує Світом-Островом.
Хто командує Світом-Островом, той контролює увесь світ.
Ще не забули, що цей допис, взагалі-то – про стосунки між Україною і Сполученим Королівством і про мотивацію потенційного міждержавного союзу?
Так от, більшість уважних читачів вже, напевне, зрозуміло, що "брамою Хартленду" (перефразовуючи шановного пана Грицака) є територія сучасної України. Польща, в цьому контексті, також грає стратегічне значення, як найбільша країна Східної Європи.
У тому ж 1919 році Макіндер переглядає власноруч описані ним же п'ятнадцять років до цього межі Хартленду і зазначає, що Східна Європа – це все таки не передумова контролю над Віссю, а просторовий елемент її структури. І геополітична єдність Східної Європи і Хартленду – це невід'ємна частина (sine qua non) функціональної спроможності Вісі в масштабі Євразії.
Простими словами, перефразовуючи тепер вже Бзежінського, – "без Східної Європи Хартленд припиняє бути Віссю світу".
Додавши, таким чином, і територію сучасної України і сучасної Польщі до складу Хартленду у 1919 році, Макіндер дав всі підстави скоротити його максиму до:
Хто керує Хартлендом – той командує Світом-Островом.
Хто командує Світом-Островом, той контролює увесь світ.
А тут вже така нагода...;)
Британці як ніхто інший відомі відданістю власним традиціям. І це стосуються не лише білих перук у суддів і адвокатів, чи чорних накидок (gawns), які сьогодні відомі як "з Хогвардсу", хоча походять як раз з Кембриджу і Оксфорду. Коли мова заходить за традиції піддані Корони особливо шановливо ставляться і до власних академічних, ідеологічних і концептуальних традицій. І макіндерівська доктрина "Вісі історії" – як раз одна з таких.
Це жодним чином не означає, що саме ця маловідома широкому загалу стаття британського географа і інтелектуала, опублікована у 1904 році стала фундаментом такої безкомпромісної підтримки Лондоном українських позицій у 2022 році.
Та коли починаєш думати над ідеологічною мотивацією тієї ж Польщі у подальшому союзі з Україною і потенційно – країнами Балтії, то важко не згадати і про давню геополітичну мрію, Варшави, яка доволі вичерпно описана генералом Підлсудським у 19 ст., і називається "Intermarum", або "Міжмор'є".
Мова йде про союз держав, які знаходяться між Балтійським і Середземним морями із центром у Варшаві. На фоні нерішучості НАТО і потреби у переосмисленні архітектури безпеки в Європі союз Польщі із Великобританією і Україною може здаватися певним переосмисленням і оновленням Міжмор'я, що, цілком можливо, додає додаткового стимулу сучасному польському істеблішменту у цій війні з Росією.
Але це вже зовсім інша історія.
А поки – Боже, бережи Королеву 😉
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
