Олег Пустовгар: Для чого російські політтехнологи в Україні? (Разоблачен еще один опаснейший враг народа!)
Для чого російські політтехнологи в Україні?
На цю тему розмірковує голова облорганізації Руху, депутат Полтавської обласної Ради Олег Пустовгар...
Останнім часом в інформаційному просторі Полтавщини регулярно мелькає такий собі Андрій Окара, громадянин Російської Федерації, московський політтехнолог. Рівень його цинізму і безсоромності можу проілюструвати таким випадком. Під час одного з телемостів Окара, громадянин Росії (держави – історія якої – це історія загарбницьких воєн проти інших націй або їх повільна інкорпорація як це сталося свого часу з Україною) запитав Бориса Тарасюка, голову Народного Руху – політичної сили, яка здобула незалежність від Москви: "За що Ви ненавидите Україну та її народ?!" Воістину, московському нахабству і лицемірству меж немає!
Свої шпальти виділяють Окарі тиражні полтавські друковані ЗМІ, ефіри – обидва наші телеканали; вже він і "член оргкомітету" з відзначення (хоча бютівський міський голова Матковський й його підлегла і начальниця міського відділу культури Вождаєнко безугаву нав'язують у публічних виступах оте холуйсько-хохляцьке "святкування") 300 річчя Полтавської битви. А нещодавно цей "член" оргкомітету провів ще й он-лайн конференцію на комунальному агенстві. Між іншим, у розмовах з журналістами полюбляє хвалитися, що має посвідчення кореспондента даного ЗМІ; якщо це так, то вкотре маємо кричуще порушення українського законодавства в медійній сфері.
Можна було б і не писати цей відгук, якби не кілька емоційних "але". Допоки ми, українці, будемо "білою дошкою", на якій заїжджі політтуристи малюватимуть усе, що їм заманеться? Коли вже очільники українських (у тому числі полтавських) ЗМІ позбавляться комплексу малоросійської меншовартості, поклоніння так званому "старшому брату"? Хіба не парадокс: багато можновладців воліють заплющити очі на те, що імперська позиція Росії, її бачення міждержавних стосунків безперешкодно імплементується в український інформаційний простір і таким чином формується потрібна громадська думка серед українських громадян? Зрештою, чому українські політологи не працюють аналогічно у Російській Федерації? (Скажімо, було б непогано донести до громадян цієї країни ту правду, що там має бути не одна державна мова, а принаймні понад 100 мов, виходячи з кількості корінних націй, що мешкають там). Впадає в очі розподіл ролей між путінськими пропагандистами й збирачами потрібної інформації: Глєб Павловський, Гельман, Затулін – це відверті шовінюги, яструби, які цього особливо й не приховують. Про приятеля Окари Станіслава Бєлковського читайте нижче у статті Ярослава Горянина. Отже, можливо, виникла потреба, ще й у "м'якому" політологові, котрий би виступав із тих же кремлівських позицій, але без традиційно агресивної, великодержавної риторики, відверто ворожій Україні. Зокрема, Центральній, яка дала у 2004 році критичну масу голосів за Ющенка і де прояви утвердження національної ідентичності нині проходять доволі активно. Ось це і турбує "білокам'яну". Окару можна частенько побачити на етнічних фестивалях, літературних тусовках, ярмарках тощо, які проходять на теренах Центральної України. Певен, не для того, щоб насолодитися їх атмосферою, українським рухом, який там панує. Як зізнався Окара: "украинский фактор крайне актуален для собственно российской идентичности. Россия осознаёт себя по некоторым моментам антиукраиной". У всіх публічних виступах окар, бєлковських, затуліних, корнілових червоною ниткою для "нетямущих хохлів" проходить кілька стратегічних акцентів. Не стала випадком і вищезазначена он-лайн конференція на "Новинах Полтавщини". Вістря критики московських політтехнологів (які, як на мене, у гебешній Росії не можуть не співпрацювати зі спецслужбами) чомусь не спрямоване в бік Януковича чи Юлії Грігян (прізвище по чоловікові – Тимошенко). Натомість маємо постійні, системні та вочевидь науково обґрунтовані інформаційні атаки проти Віктора Ющенка. Правда ж є над чим задуматися? Один із поширених прийомів – іронічні вирази та висміювання "архаїчно-етнічного" президента Ющенка, який кісткою в горлі стоїть усім, хто хоче замість української (національної) держави України мати "Малоросію", заселену, звісно, малоросами.
Але, панове, факти річ вперта. Голодомор визнано фактом геноциду; за даними центру Разумкова, якщо у 2004 році лише 25% українців вважали актом геноциду, то нині понад 65%. Відроджуються народні промисли, будується "Мистецький Арсенал", відбудовується Гетьманська мазепинська столиця Батурин, захищається українська мова (згадаймо системний крок з перекладу українською фільмів), увічнюються національні герої доби Гетьманщини, УНР, УПА. Розпочато фінансування української мультиплікації. Цей перелік можна довго продовжувати, але він засвідчує: вперше за новітню історію державності Україна має українського, культурного, інтелектуального, небайдужого до нашої минувщини Президента – націєтворця. І нехай Окара не видає бажане за дійсне: "Ющенко піде з публічного життя, хоча час від часу нагадуватиме про себе мистецькими та культурними акціями"
Що ж до проблеми створення помісної церкви, то Окара справедливо каже, що "церква має готувати душі до "життя вічного", але потім зазначає: "Ющенко та його оточення сприймають церкву як PR-машину чи ідеологічну машину". Ось як вдало змістив акценти, адже не може не розуміти, що християнська національна помісна церква у кожній національній державі (приміром, католицька в Польщі) – це ще й потужний націєтворчий інститут, який є частиною національно-культурної самобутності.
А ще московські політтехнологи, в тому числі й Окара, пропагують євразійство та затято навчають "меншого брата": "Вам не можна в НАТО!" "Ющенко робить не правильно, що підтримує Грузію," – вслід за російськими політтехнологами-яструбами заявляє на он-лайн конференції "поміркований" Окара. Зате на фашиста Мєдвєдєва "покладає сподівання", попри вказівку "мєдвєда" бомбардувати мирне грузинське населення. До речі, під час он-лайн спілкування кілька раз, як закликання, повторив тезу: "Грузія не має перспектив зберегтися у кордонах Грузинської РСР". Ось в такій "м'якій" формі сформульовано наміри розчленування Грузії. Ще б пак! Для особливо наївних і недовірливих наведу дані з сайту "Українська правда": "Російська Федерація забезпечила своїми паспортами більшість південних осетинів. В першу чергу це стосується маріонеткового керівництва Південної Осетії (зауважимо – грузинської автономії), яке повністю складалося з громадян РФ. Ось лише ключові посади цього "автономного уряду":
- прем'єр Юрій Морозов – уродженець Башкортостану, перед тим як у 2005 році очолити "уряд" Південної Осетії, працював комерційним директором Курської паливної компанії;
- начальник місцевого КҐБ Анатолій Баранов раніше очолював філію ФСБ у Мордовії (РФ);
- керівник МВС Міхаіл Міндзаєв – апарат МВС Північної Осетії (РФ);
- міністр оборони Васілій Луньов був військовим комісаром Пермі (РФ);
- секретар Ради безпеки Анатолій Баранкєвіч – колишній заступник військового комісара Ставропольського краю (РФ).
Едуард Кокойти працював першим секретарем Цхінвальского міському ВЛКСМ, помічником депутата Держдуми Російської Федерації Чєхоєва, після чого став "президентом" Південної Осетії. Цілком очевидно – це агентура Кремля. Перед нею поставили чітке завдання – вести антидержавну політику в Грузії, постійно дестабілізувати ситуацію та слугувати форпостом Росії на Кавказі. Присутність такої агентури в інших державах, які 17 років тому здобули незалежність від Москви, є невід'ємною частиною плану Кремля щодо повторної окупації цих держав. Таким чином Росія "штампує" заручників з місцевого населення шляхом надання їм паспортів РФ. І що найстрашніше – у вищі ешелони влади просуває свою агентуру, яка має російське підданство і свідомо працює на Москву."
Щодо перебування на наших землях іноземних військ (Чорноморського флоту), то тут позиція Окари теж не відрізняється від колег-яструбів, але знову ж таки сформульована у притаманній "м'якій" манері, ніби-то "помаранчевого москаля". Слава Богу, інтелектуал Окара набрався мужності визнати, що спроба росіян окупувати Грузію, цитую: "збільшує пронатовську мотивованість української еліти та громадськості". І далі: "нічого позитивного я в цьому не бачу – лише констатую наявні тенденції". Ясно ж як Божий день: Кремль чудово розуміє, що Україна як член НАТО буде надійно захищеною від можливого нападу Росії на нашу автономію Крим. Ймовірність такого сценарію викликана успішним "тренуванням" на грузинських автономіях.
Останній момент. За деякими даними, Окара свого часу підробляв у штабі БЮТу. Тож, закономірно виглядає його пропагування під час он-лайн конференції і не тільки у позитивному світлі фігури Юлії Грігян (Тимошенко). І подумалося, що так само закономірною є розмита позиція Грігян щодо агресії проти Грузії, уникання нею коментарів щодо найпроблемніших питань українських стосунків, розробка Кабміном проекту закону "Про внутрішню і зовнішню політику на період до 2010 року", де відсутні будь-які згадки щодо вступу в НАТО. Та й заява заступника керівника Секретаріату Кислинського про ставку Росії на Тимошенко (Грігян) не виглядає такою вже й неправдоподібною.
Бажаю всім нам жити своїм розумом, мати власний український погляд на перебіг життя в Україні і світі. Зичу читачам всіляких гараздів з нагоди Дня незалежності. Прошу неупереджено ознайомитися зі статтею журналіста Ярослава Горянина на цю ж гостру і болючу тематику.
"Новини Полтавщини"
П'ятниця, 22 Серпень 2008
http://www.regionnews.poltava.ua/index.php?go=News&in=view&id=8802
P.S. від публікатора
На сайті агентства "Новини Полтавщини" разом з цим текстом депутата Полтавської облради та співробітника Полтавської ОДА Олега Пустовгара 22 серпня було розміщено цікаву картинку – на місці, де зазвичай чіпляють портрети авторів.
Але чомусь згодом той портрет з сайту кудись швидко подівся. Тож публікація того портрету тут, на цьому блозі – річ абсолютно ексклюзивна. Як то кажуть, повертаємо чудом збережену електронну реліквію!:)
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
