N100. Як я таки став головним редактором, або Міні-ЗМІ для добрих людей, а не для політичних уродів
Думав, про що написати ювілейний, сотий, випуск мого блогу на "Українській Правді".
Придумав: це буде послання до його постійних читачів.
Але за ті кілька днів, поки думав, радикально змінився навколишній контекст. Всі кинулися коментувати парламентську кризу в Україні.
Я не хочу.
Єдине, що зазначу: дострокові вибори навряд чи відбудуться внаслідок розпуску Верховної Ради, нова коаліція, мабуть, за кілька тижнів буде створена так: БЮТ + НУНС + Блок Литвина. Але домовлятися доведеться вже на інших умовах, аніж умови 2007 року. Більш ефективною була б коаліція БЮТ + ПР, але в цьому разі може бути завдано удару по іміджу та політичній репутації лідера БЮТ. Якщо зробити "іміджеву відстройку" від "проблематики ПР", якщо грамотно пояснити людям, чому доводиться укладати угоду з Януковичами та Ахметовими, тоді можна було б, в принципі, і таку коаліцію.
Але знову меншим злом за кілька тижнів виявиться "поганий мир" з НУНСами. Юлія Тимошенко рівно рік тому, під час минулої передвиборчої кампанії, аж надто детально пояснювала, що на 1 вересня батьки дарують діткам портфелі та пенали, а Ахметов своєму сину подарував відомо який енергоактив.
Я трохи дивуюся Ющенку: він та його люди останні місяці відверто кошмарили Тимошенко, а тепер він щиро дивується – мовляв, прокремлівська більшість у Верховній Раді та т.ін. (Хоча що там "прокремлівського", окрім заяви Голема Януковича?) А він думав, Тимошенко вийде до Адміністрації Президента України і буде скандувати: "Ющенко, ТАК!"?
Але то все дурниці, тому що політичні уроди змушують нас обговорювати виключно свій дебілізм, ідіотизм, безпорадність та убозтво.
На цьому ж блозі свято – ювілейний, сотий, випуск.
В житті кожної людини, мабуть, є якісь дуже приємні, але нездійснені мрії.
У мене теж така була: кілька разів за останні роки, починаючи з 2001-го, навколо мене обставини складалися так, що я міг стати редактором цікавого видавничого проекту: щотижневої аналітичної газети, щотижневого громадсько-політичного журналу, щомісячного аналітичного журналу або ж Інтернет-видання.
Я не розглядав це як найбільшу справу життя, та все одно хотілося створити найпотужніше в Україні медіа.
Але кожен раз щось ставало на заваді, тому я так і не став журналістом.
Таких пропозицій, ідей та проектів було багатенько – десь, може, десятка з півтора.
Одного разу, пам'ятаю, роки з чотири тому ми з одним відомим українським журналістом збиралися викупити на залучені московські гроші та зробити найцікавішим в Україні один колись непоганий, але на той час вже забутий читачами щотижневий політичний журнал. З засновниками журналу трапилася біда – один загинув, інший помер за загадкових обставин, тож ми вели розмову з нащадками, яким цей проект не був потрібен. Вони вважали, що журнал – то крутий і дуже дорогий бренд. Ми вважали, що то проект з двома "заложними мерцями" (див. розвиток теми про "заложних мерців" в дослідженнях Дм. Зеленіна) і щоб петерворити його на справжній бренд, треба ще докладати надзвичайно великих зусиль і коштів. І що краще, коли пам'ять про тих двох гарних людей, що залишили цей світ, буде жити в їхньому дітищі. Тож не треба аж надто торгуватися – почому мертві душі. Але нащадки виявилися охочими до графічних портретів деяких діячів американської історії.
Тож кожен лишився при своєму, точніше, при своїй дірці від смачного українського бублика, при своїй дулі з маком.
І подібні історії ще траплялися на моєму життєвому шляху.
Тому мій блог на "Українській Правді", як я сьогодні зрозумів, є виявом моїх прихованих і нездійснених бажань. Підсвідомо я намагався зробити з нього не просто щось подібне на ЖЖ, а справжнє ЗМІ – з різними рубриками, цікавими героями, рецензіями, есеями, обговоренням інтелектуальних тем, інколи навіть з репортажами і хвотограхвіями.
Наприклад, тут з'явилися рубрики "Спасти политзаключенного Ткача!", "Яскраві враження", "Байки из политического склепа", невдовзі з'являться нові цікаві рубрики.
Проминуло літо. Нормальні люди відпочивали і не читали блоги та інших ЗМІ. Тому спеціально для тих, хто відпочивав, пост-анонс цікавих матеріалів, що виходили впродовж літа на моєму блозі.
Тут є цікава дискусія російських політологів у 7 частинах на тему "Россия – Украина: проблема НАТО и кризис двусторонних отношений". Цікаво було б почути її авторів вже після російсько-грузинської війни (свою точку зору на післявоєнні українсько-російські відносини я спробую сформулювати дещо пізніше):
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48919074b2e28/
Тут є враження після виходу нового музичного альбому співачки Марії Бурмаки. Мені шкода, що її та подібних до неї співаків не показують по українському телебаченню, а ті, кого показують, є переважно "поющими трусами" (мій власний словотвір: "співочі труси"):
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4857df3c5f364/
"Повний Єдиний Центр" – тепер саме цим словосполученням пропонується замінювати відому лайку. Головна ідея: після краху цього мертвонародженого партпроекту Віктор Ющенко втратив останню надію бути переобраним у Верховній Раді (в разі змін до Конституції та складних домовленостей з "донецькими"). Надію на всенародне переобрання він втратив у 2005-2007 роках:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/487a8d5bc69b5/
Велика Інтернет-конференція в агентстві "Новини Полтавщини". Мені сподобалося – було цікаво поспілкуватися з талановитими журналістами цього агентства та його читачами:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48a93daf91856/
Сорочинський ярмарок – подорож на батьківщину Гоголя:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48a5c9acadd06/
та в Гуляйполе, на батьківщину Махна:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48b2b286bc7fe/
невдовзі на цьому блозі буде продовжено тему Гуляйполя та Махна.
Посилання спеціально для фан-клубу Володимира Ткача:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4886efe6536ef/
Виступ на обговоренні теорії "Русской власти" відомого і дуже цікавого російського історика А.І. Фурсова:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/486ce6ce04a18/
Пам'яті Ф.Т. Моргуна та І.С. Чичурова:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/487714f230252/
Отже, дякую виданню "Українська Правда" та особисто п. Олені Притулі за пропозицію вести на ньому блог.
Дякую читачам за те, що ви читаєте матеріали на цьому блозі.
Дякую дискутантам за те, що не лишаєтеся байдужими і ведете цікаві дискусії.
До нових зустрічей,
З повагою,
Андрій Окара
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
