Україна – помилка історії? Або коли поцілуються Ющенко та Тимошенко
Сьогодні в політичній біографії Арсенія Яценюка – нова яскрава віха. Тепер його будуть розкручувати як "молоду надію нації". Не виключено, що на гроші найбагатішої людини в Україні. Якщо в тому буде успіх – дай Боже (особисто в мене поки що є великі сумніви, оскільки для повноцінної контреліти вкрай потрібна нова суперідеологія і стратегія розвитку, а їх нема).
Найкраща парламентська коаліція – з тих партій, фракцій і депутатів, яких ще немає у Верховній Раді. Тому не знаю, чим парламентська коаліція БЮТ+ПР краща, ніж БЮТ+НУНС чи НУНС+ПР. Хіба що тим, що в ній не буде Ющенка, тож мінімізуються психологічні напряги і ентропійна розтрата нервових клітин. В Росії після розпаду коаліції недавні "борцы с оранжизмом" радіють і цвітуть від щастя. Вони здебільше вважають, що Україна – то помилка історії, яку неодмінно треба виправити. І що прихильники Ющенка вже з успіхом її виправляють і що від України лишаться лише ріжки да ніжки.
Єдиний важливий критерій, за яким треба оцінювати українських політиків, – не їхні слова та переконання, не їхня життєва позиція та геополітична орієнтація, звісно, не їхня чесність та порядочність, і навіть не їхні справи. Єдиний критерій: якою мірою вони є суб'єктом розвитку країни.
Ще певний час здавалося, що український політичний хаос та бурління створює умови для появи нових стратегічних можливостей, нових суб'єктів розвитку, нових облич. Зараз стає очевидним, що це або не зовсім так, або зовсім не так. Для появи нових політичних явищ і соціальних феноменів необхідні трансгресори – ті, хто здатен до виходу за межі, за рамки стандартних соціальних практик. А це свого роду вірус. Чи зможуть такими стати Яценюк, Тимошенко та інші політики – залежить од них самих. Я можу назвати десятка зо два причин, через які не зможуть, і причини три-чотири, через які якраз зможуть дуже добре. Але це залежить насамперед од їхнього вольового начала, а не од моїх міркувань.
Коли Володимир Литвин позавчора заявив про можливу коаліцію блоку імені себе з БЮТ та НУНС, то я згадав оцей уривок з цього блогу (від 4 вересня):
"...Дострокові вибори навряд чи відбудуться внаслідок розпуску Верховної Ради, нова коаліція, мабуть, за кілька тижнів буде створена так: БЮТ + НУНС + Блок Литвина. Але домовлятися доведеться вже на інших умовах, аніж умови 2007 року. Більш ефективною була б коаліція БЮТ + ПР, але в цьому разі може бути завдано удару по іміджу та політичній репутації лідера БЮТ. Якщо зробити "іміджеву відстройку" від "проблематики ПР", якщо грамотно пояснити людям, чому доводиться укладати угоду з Януковичами та Ахметовими, тоді можна було б, в принципі, і таку коаліцію. Але знову меншим злом за кілька тижнів виявиться "поганий мир" з НУНСами".
Але подібна коаліція можлива лише за особистого примирення Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка. Якщо вони згадають усе гарне і забудуть все погане, якщо він зробить Віктора Балогу, скажімо, губернатором Закарпатської області.
Але ж не зробить.
Та й чи вона готова йому вибачити? Чи готовий він поводити себе раціонально, забувши про власні президентські амбіції-2010?
Тоді можна серйозно говорити про наші з Литвином припущення. Бо без примирення та публічного – в прямому ефірі – дружнього поцілунку ніщо таке не можливе.
Проте міра актуальності (для країни) подібного союзу (якби він міг відбутися) зменшується через те, що коаліція Литвин + БЮТ + НУНС теж паталогічно не зможе стати суб'єктом розвитку.
Бо в лабораторії з виведення нової породи політиків усі пішли у безстрокову відпустку і ніяк не хочуть повертатися...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
