Готуємось до Головного Свята – Воскресіння Христового! – разом з Гоголем, Анжелікою Рудницькою та Марією Бурмакою
В українській культурній свідомості є прихована ділемма: яке головне свято для українців – Різдво Христове чи Великдень, тобто Воскресіння Христове?
Вульгарні культурологи кажуть приблизно так: для "цивілізованого" (себто католицько-протестантського світу) головним святом є Різдво (бо то є воплощення у тілесному, матеріальному світі). Для православних – Великдень (бо то є перемога Життя Вічного над матеріальним та скороминущим). І це так і є.
І продовжують: "Українці – цивілізовані люди, тому для них головним святом є Різдво – мовляв, почитайте Гоголя "Ночь перед Рождеством"! Хіба є щось подібне в "дикій" та "азіатській" Росії?"
Але в тому-то й унікальність української традиційної культури, що Різдво дуже яскраво святкується (в Росії такого, справді, нема), але головним святом таки вважається Світле Воскресіння Христове – бо саме тоді Христос зробив загальносвітовий трансцендентний прорив – прорив до Вічного Життя, до Абсолютного Існування.
До речі, не пригадаю, аби в Центральній Росії (Великоросії) була б жива традиція робити такі гарні писанки-крашанки, як в Україні. Просто яйця фарбують (переважно – синтетичними фарбами).
Пам'ятаю, мене в Росії ще в дитинстві трохи напрягали дві речі,
Ми фарбували яйця цибулею, а всі наші знайомі та друзі росіяни – синтетичними порошками. В нас паска – це була паска, а в них – це був "куліч", а паскою називали якусь штуку з творогу, яку ми не робили і яку я пробував, коли пригощали, лише з ввічливості. Ну і мама пекла сама, а росіяни – купували в магазинах.
Але то таке.
Отже, зараз ще Страсний Тиждень, тож ще доводиться сумувати й готуватися до головного Свята.
Дві дівчини-співачки покажуть, що таке писанка (яйце-райце) як модель світобудови, як модель Воскресіння, як модель Життя Вічного.
(Здається, десь є і мінус-фонограма (караоке) до цієї пісні – аби можна було з дитинкою самим співати; це тіпа "Ми йдемо", але для діточок.)
Анжеліка Рудницька "Дерево-писанка" із серії "Сад Чеснот"
А Гоголь, до речі, от як про те писав – вже у "Выбранных местах из переписки с друзьями" (розділ останній, ХХХІІ) (зазначу, що "Россия" в тому тексті – це не сучасна Російська Федерація і не тогочасна Великоросія, а Російська імперія, частиною якої була і Малоросія. Ну і "русский" в пізньому гоголівському слововживанні – це не великорос, це стосується усіх східних слов'ян – і великоросів, і білорусів, і українців у рівній мірі).
Отже:
Но и одного дня не хочет провести так человек девятнадцатого века!
И непонятной тоской уже загорелася земля; черствей и черствей становится жизнь; все мельчает и мелеет, и возрастает только в виду всех один исполинский образ скуки, достигая с каждым днем неизмеримейшего роста. Все глухо, могила повсюду. Боже! пусто и страшно становится в твоем мире! Отчего же одному русскому еще кажется, что праздник этот празднуется, как следует, и празднуется так в одной его земле? Мечта ли это? Но зачем же эта мечта не приходит ни к кому другому, кроме русского? Что значит в самом деле, что самый праздник исчез, а видимые признаки его так ясно носятся по лицу земли нашей: раздаются слова: "Христос воскрес!" – и поцелуй, и всякий раз так же торжественно выступает святая полночь, и гулы всезвонных колоколов гулят и гудут по всей земле, точно как бы будят нас?
(...) Лучше ли мы других народов? Ближе ли жизнью ко Христу, чем они? Никого мы не лучше, а жизнь еще неустроенней и беспорядочней всех их. "Хуже мы всех прочих" – вот что мы должны всегда говорить о себе. Но есть в нашей природе то, что нам пророчит это. Уже самое неустройство наше нам это пророчит. Мы еще растопленный металл, не отлившийся в свою национальную форму; еще нам возможно выбросить, оттолкнуть от себя нам неприличное и внести в себя все, что уже невозможно другим народам, получившим форму и закалившимся в ней.
(...) Праздник воскресенья Христова воспразднуется прежде у нас, чем у других. И твердо говорит мне это душа моя; и это не мысль, выдуманная в голове. Такие мысли не выдумываются.
Внушеньем божьим порождаются они разом в сердцах многих людей, друг друга не видавших, живущих на разных концах земли, и в одно время, как бы из одних уст, изглашаются. Знаю я твердо, что не один человек в России, хотя я его и не знаю, твердо верит тому и говорит: "У нас прежде, чем во всякой другой земле, воспразднуется светлое воскресенье Христово!"
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
