Креативний клас (5). Органічне землеробство на батьківщині тестя президента Росії та генеральний секретар Котелевського району Т.М. Корост

Я з великим інтересом ставлюся до двох речей, які вважаю принциповими для розвитку майбутнього:

(1) креативного класу як гіпотетичного соціального суб'єкту та його конкретних представників, тобто людей, які створюють навколо себе поле інноваційного розвитку та точки суспільного зростання;

(2) органічного землеробства, технологій вирощування екологічно чистої сільгосппродукції та проблеми створення світового екологічного агроринку.

Тому мої найяскравіші враження останніх днів – мандрівка агрогосподарствами Котелевського району Полтавської області, де поєдналися обидві ці теми.

Мене важко чимось здивувати, але таки получилось!

Зубожінням, деградацією, виродженням, дегенерацією, демодернізацією, здичавінням, архаїзацією суспільного життя, депопуляцією, тотальним алкоголізмом зараз нікого не здивуєш.

Але побачивши щось протилежне, справді можна щиро здивуватися. Раніше подібні картини називалися соцреалізмом – в програмі "Время" усі ці безкінечні репортажі про "комбайнеров Ставрополья" та "свекловодов Белгородщины" викликали почуття екзистенційного тупіку, тепер – дивишся на будь-який позитивний досвід як на універсальну модель боротьби із тотальним всеохоплюючим занепадом.

Тетяна Михайлівна Корост, яку я після двох хвилин її монологів одразу ж ідентифікував як представника саме креативного класу (навіть на рівні контент-аналізу – тобто зважаючи насамперед на лексику та фразеологію), ще за радянської влади була головою колгоспу. Потім створила агрофірму "Маяк", яка стала системоутворюючою і для економічного, і для соціально-культурного життя Котелевського району. Їхні м'ясо-молочні вироби – принципово без сої та хімікатів, їхні корови та бички – без допінгів. Для спрощення логістики та зменшення посередників між виробником та споживачем – створено невеличку торгівельну мережу та бренд "Рідне село". Минулого року Тетяна Михайлівна стала головою Котелевського району.



Нагороджена званням Героя України (ще за Кучми) – якраз той випадок, коли подібні нагороди отримують не за політичну лояльність, не за участь в корупційних схемах, не за потрошіння власної країни на шашлики, а за працю на землі.

Треба згадати ще одну важливу для руху органічного землеробства фігуру – Семена Свиридовича Антонця, який вже понад чверть століття в своєму господарстві у Шишацькому районі (батьківщина Гоголя!) не використовує жодних хімічних добрив.

Ну і легенда органічного землеробства – Федір Трохимович Моргун, піонер плоско- різу в СРСР, з яким мені довелося бути непогано знайомим.

Котельва та Котелевський район відомі, як мінімум, трьома речами: Ковпаком, Більським городищем (вважається, що це і є легендарний античний Гелон, в якому відбувались містерії Діоніса і про який згадує в своїй "Історії" Геродот) і тим, що звідти походить тесть російського президента – батько Світлани Мєдвєдєвої (Лінник) Володимир Олексійович.



Для мене самого в Котельві теж є цікавий момент: моя двоюрідна прабабка (рідна сестра прадіда) була свого часу (цікаво, що вже за радянської влади) монахинею – чи то в самій Котельві, чи десь поруч.



Отже, на різних господарствах "Маяка" та на підприємстві "Скіф" довелося побачити дуже цікаві інноваційні технології, підходи, методи організації роботи (на жаль, більшість обладнання та технологій – європейські та американські).





Наприклад, конвеєрна доїльня з вакуумним молокопроводом – корови туди заходять зі стійла по 2х16 голів. Потім їх доять, вони виходять і заходять наступні.







Одна з потенційних ніш для України в недалекому майбутньому – боротьба за світовий ринок екологічно чистої та генно-немодифікованої продукції. Зараз цей ринок лише утворюється, його дві головні проблеми – недостатня розкрученість самої ідеї чистої продукції (споживачам потрібно пояснити, що екологічно чиста та немодифікована продукція може коштувати в 1,5-3 рази дорожче звичайної масової) та складнощі із зберіганням та логістикою.

В деяких господарствах району доярки на фермах заробляють 2,5-3 тис., в крупніших – більше 4 тис.

Є в районі і досвід "городських" "інвесторів": "круті пацани" на "крутих тачках" наїжджали до району, прихопили на дурняк деякі господарства і намагались за короткий час максимілізувати прибуток.

В результаті, віджали все, що можна, у розвиток виробництва не вкладались, все занапастили та й укатили на своїх "тачках". В ефективних господарствах району дуже велику частину доходів вкладали у розвиток виробництва.

Я спеціально облазив невеличкий комбікормовий заводик, де працює лише дві людини, механізована лінія та один комп'ютер (до речі, це обладнання – українського виробництва – Хорольського машзаводу): в комбікорм додається сіль, крейда, але немає ніяких штучних стимуляторів росту рогатої та парнокопитної худоби (принаймні, я не знайшов).









Звісно, досвід успішного господарства – це завжди цікаво та приємно, але концептуальне питання в тому – наскільки він може бути модельним та універсальним? Чи може бути органічне землеробство рентабельним? Чи можуть подібні підприємства ставати системоутворюючими для соціальної сфери депресивного регіону і "витягати" його з зубожіння? Чи можуть відтворювати життя там, де його давно не було?

Недалеко од Котелевського району є Карлівський – звідти родом, до речі, містичний батько та "добрий фей" президента Януковича льотчик-космонавт Георгій Береговий. Так от, цей район ставав моделлю для глобальних перетворень – саме там за декілька років до земельної реформи 1861 року у помістях великої княжни Єлени Павлівни було проведено експеримент із звільненням селян.

Цікаво, чи може стати досвід господарювання в Котелевському районі позитивною моделлю для всього українського занедбаного та депресивного сільського господарства?



PostSsriptum (для агро-рейдеров)

На всякий случай, для пиратов, занимающихся атаками на имущество юридических лиц аграрного профиля: во-первых, права и интересы агрохозяйств Котелевского района надежно и эффективно защищены (в т.ч. на оч. серьезном политическом уровне); во-вторых, брать там особенно нечего – рентабельность в сельском хозяйстве в Украине невысока – даже при очень больших затратах и усилиях; и, в-третьих, все попытки хозяйствовать на земле пришлых алчных людей оканчивались банкротствами и финансовыми крахами – из-за собственной алчности, непонимания специфики и отсутствия стратегических долгосрочных планов развития.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.