Ігор Рудич: Креативний клас, або Бомжі кращі за олігархів

АВТОР: Ігор Рудич



"Отчаянно ищу людей

Среди подонков и б...дей.

Средь равнодушной русской пыли,

Ведь я же знаю – были, были!..."

- відчайдушно волає не дуже відома руська поетеса Віка Стерн.

Так само відчайдушно минулого тижня шукали (чи опікувалися) креативним класом, який, мовляв, здатний здійснювати модернізацію, учасники круглого столу у депутатському готелі Київ. І хоч захід не міг забезпечити формату мозкового штурму, лунало чимало притомних думок. Часто доволі протилежних, від, такого собі, менше держави в економіці до того, що лише держава здатна забезпечити модернізацію.

На моє переконання, нині Україна потребує модернізації (осучаснення), передусім, свого ладу. Бо нинішня Система олігархічного капіталізму є відсталою і паразитарною за багатьма ознаками. За визначенням головного доповідача модернізаційного круглого столу Андрія Окари, в Україні панує неофеодалізм. Згоден. Якщо класичний феодал турбується за свій феод (лен) (особлива подяка радянській середній освіті за знання історії!), то Система олігархічного паразитизму банально присмокталася до всього хоч трохи ліквідного на просторах, що більші за Францію.

Сьогодні цей Колективний Паразит паразитує проти Колективного Українця, який ще доволі багатий, з огляду на наявні квартиру, машину, дачу чи кавалок землі. І таке паразитування триватиме доти, доки останнього з громадян не позбавлять решток наявного у нього ліквіду. Не треба бути великим футурологом, аби зрозуміти, що за такого розкладу Україну може чекати доля Радянського Союзу або Революція.





Україна зараз переживає глибоке офшорне висмоктування. В цьому вправляється навіть той, кого у нас вважають головним реформатором. Нещодавно він продав банк до офшору. І це показово та симптоматично! Таким чином, чи можлива в Україні якась модернізація за умови тотального дерибану? Конкретизую, чи може Колективний Паразит відмовитися від свого звичного і прямого заняття та

а) піти геть аби не заважати наявному в Україні креативному прошарку здійснювати Модернізацію;

б) сам перетворитися у Креативний клас і, облишивши травлення, просунути Україну, ну тіпа "впєрєді планети всєй".

Отже, маємо ніби незаперечну потребу Модернізації, передусім, небезпечної Системи; є на теренах Неньки і тямущі, креативні люди. Про них дещо згодом. Однак до кожного з нині в Україні сущого і до всіх разом присмоктався Колективний Глист. Тож задля успішного лікування, цю бізнес-політичну чи то лямблію, чи то аскариду необхідно видалити.

В загалі-то, в Історії є не дуже відомий приклад, коли олігархи прислухалися до лідера і для уникнення колективної загрози просто поділилися. Причому, "половиною". В Сполучених Штатах у тридцятих роках 20 століття після депресії почався голод, є інформація, що померло 2-3 мільйони людей, і Рузвельт поставив ультиматум тамтешнім олігархам. Як би там не було, та ВОНИ поділилися.

А тепер уявімо, що нинішній Президент Віктор Янукович збирає учасників численних українських ТОП-100, від вічно першого Ріната Ахметова до пивно-патріотичного Олександра Слободяна, і так тендітно висуває ультиматум поділитися "половиною" на Модернізацію України. І олігархи, дещо охоплені смутком (як до такого самі не здогадалися?!), дружно "башляють" (комп'ютер кількаразово замість слова "башляють" друкує "кашляють" – авт.) на Українську Модернізацію (скорочено, УМ).

Якщо Ви скажете, що це не реально, я Вам не заперечуватиму. Натомість, наведу уривок з листа одного селянина з Полтавщини, ініціатора і одного з організаторів відродження села Городище, (саме так він себе позиціонує, а як на мене, він і є такий собі представник місцевого креативного класу – авт.) Павла Овчаренка. На відміну від багатьох, цей селянин (і ще, принаймні, 30 % його односельців) вірять пану Януковичу, тож апелюють до нього, плекаючи надію підняти (Модернізувати, за Окарою, рідне 1105-річне Городище). Цитую зі збереженням орфографії.

"Шановний Віктор Федорович, наш народний президент України... крик душі моїх славних земляків змусив мене звернутися до Вас, як гаранта, як істинно народного президента України... На відміну від попередніх президентів-руйнівників, Ви з перших днів роботи на посаді президента почали працювати на відродження своєї країни і це факт беззаперечний."

Це не вигадки-придумки якихось там політтехнологів у стилі оповідань Сергія Довлатова про те, як естонська доярка Пейпс, написала листа дорогому Лєоніду Ілічу Брєжнєву і прозвітувала про високі надої. Це є ніщо інше, як віра у те, що саме Віктор Федорович, здатен зацікавитися проблемами окремо взятого Полтавського села Городище (серед яких, загроза закриття сільської школи, будівництво нового курорту мінеральних вод з грязелікуванням. За часів конаючого СРСР вже було сплановано фінансування – авт.). Це, якщо хочете, віра у можливість "Модернізації з гори".

"Ми віримо в Вас як президента і як в людину, яка пройшла великий тернистий шлях до вершини, що Ви підете назустріч громаді села як проти закриття школи, так і побудови курортної зони (у листі мається на увазі, підтримання побудови курорту – авт.).

В цьому році наше село на районному рівні буде проводити захід з нагоди святкування 1105-річчя з дня його заснування. Вже видана велика книга історії села, ювілейна медаль і т.п.

19 вересня цього року в нашому селі у будинку, в якому 70 років тому командуючий військами Південно-Західного фронту генерал-полковник М.П. Кирпонос провів свою останню Військову Раду, буде проведено відповідний захід, бажано якби на державному рівні, адже цей фронт на три місяці затримав наступ ворога на Москву.

На ці, так би мовити, священні свята, від імені громади с. Городище, щиро запрошую Вас, шановний Вікторе Федоровичу, прибути до нас, в цю поки що нещасну глибинку і своїм візитом підняти, як кажуть дух хліборобсько-козацького роду. Головне, що ми віримо в Вас і від душі чекаємо до нас на свята. Ми віримо, Ви почуєте наш голос і ждемо Вашої особистої відповіді."

Хочете – вірте, хочете – ні, але Городищани-однодумці пана Овчаренка, переконували мене, що "Віктор Федорович може прилетіти до старовинного Городища (за селом залишились рештки скіфської стоянки – авт.) на вертольоті". Пам'ятаєте мультяшне, "прилєтіт вдруг волшебнік в голубом вєртольотє"? То може й, справді можлива модернізація з гори від Януковича, як вважають ці наївні селяни?

Врешті, могло ж статися таке: вже вкотре я спостерігаю вранці, як місцеві бомжики ретельно прибирають нашу прибудинкову територію ще до приходу ЖЕКівських двірників, а в одного з них я навіть помітив стареньку мобілку (така собі модернізація по-бомжівськи?). Але бомжі, хоч як би вони вбого та жалюгідно не виглядали, за суттю є Санітари. На відміну від Олігархів, що попри всі свої Бріоні, Virtu, Майбахи та острови, залишаються Паразитами. На жаль, впливовими.

Ігор Рудич,

активіст трудового руху "Солідарність"

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.