In Memoriam. Марина Брацило, Леся Українка...
Випадково співпало дві сумні дати: просто сумна та трагічна.
100 років з дня смерті Лесі Українки та 40 днів з дня загибелі сучасної української поетеси Марини Брацило (за чоловіком – Марина Нога).
Про перший ювілей я трохи забув – і ніхто з українських телеканалів / газет / журналів мені та всім іншим про це не нагадав, бо Леся Українка не зовсім, мабуть, вписується в сучасну добу остаточного добивання України. Про неї хочеться говорити багато і довго – от Оксана Забужко навіть книжку велику про неї написала, і все одно – говорити про неї можна безкінечно. До речі, хотілося б, аби Інститут української літератури НАНУ зробив би академічне зібрання творів Лесі Українки, бо справді – соромно такого не мати. Леся Українка – багатовимірна поетеса та драматург, її творчість не вичерпується 1 або 2 художніми планами.
(12-томне зібрання 1970-х років непогане, але там нема і бути не могло, приміром, драматичної поеми "Бояриня" і багато чого ще. Та й академічні видання слід час від часу перевидавати – є нюанси в текстах, та й кожна епоха по-різному коментує ті чи інші класичні тексти.)
Про загибель Марини Брацило я, так сталось, дізнався лише зараз, після 40 днів.
Це просто вбивча новина – для усіх тих, хто знав її та покійного чоловіка Юрія. Або для тих, хто цікавиться сучасною українською поезією.
Обставини трагічної загибелі описані ТУТ.
Як допитували Марину та чоловіка Юрія в міліції – після знищення пам'ятника Сталіну – ТУТ.
Зібрання віршів, яке редагувала сама Марина, є ТУТ.
Біографія ТУТ.
Якщо не помиляюсь, це перша жертва покоління, що увійшло в літературу в 1990-х і поки що не встигло розродитись. Але творчість Марини – це щось живе, справжнє, ясне, аутентично східноукраїнське, степове, махновське, прозоре.
Дуже сумно, що поети не живуть довго – хоч 100 років тому, як Леся Українка, хоч зараз – як Марина Брацило...
P.S. Це звернення до людей, що знали Марину Брацило та її чоловіка Юрія Ногу.
Пам'ятаю, десь взимку 2002 року, під час виборів, я скільки-то прожив у Києві.
Одного разу був в гостях в Марини та Юрія. І вони мені поставили на комп'ютері пісню – яку хтось написав на вірші Марини. Пісня простенька, але була дуже щирою та зворушливою. Про те, що маленька і щира дівчина просить, аби її обранець (жених? чоловік? парєнь?) проводив би її на вокзал і обіцяв би її чекати. Інструментальна фонограма не була фонтаном, але пісня мені дуже сподобалась і я попросив мені її переписати. Але тоді ще флешок не було, компакт-дисковод в них не писав, а на дискету 1,4 пісня не влізала. Обіцяли мені переписати пізніше, але якось так воно і загубилось.
Люди, може хтось пам'ятає ту пісню? Знає, хто виконував? Може в когось є записи інших пісень на вірші Марини, які мало хто чув?
Надішліть мені на andokara#yandex.ru – думаю, все це не повинно згинути, все це повинні знати люди – тонкі та витончені душі, як сама Марина Брацило.
Нижче – той вірш, на який була пісня Марини.
А які маринини вірші подобаються ВАМ?
Перегляньте на її сайті – якщо хтось не знає...
Гадаю, Спілка Письменників України, видавництво "Смолоскип", Запорізька ОДА, мерія Запоріжжя та якісь олігархи й промисловці Запоріжжя повинні поєднати свої зусилля, аби видати гарну поетичну книжку Марини, з якою б вона могла предстати перед Вічністю та увійти в історію української словесності.
Є в коханні "проти" і "за",
Плагіат і обличчя митця.
Проведи мене на вокзал
І чекати пообіцяй -
Не ікону в світанку свічок,
Не невпинений сміх течії,
А маленьку дівчинку, що
Пам'ятає слова твої.
А коли принесуть вітри
В хмарах перші дощі весняні, -
На вокзалі мене зустрінь
І скажи, що віриш мені.
Хай облуда чужих казань
Не заступить мого лиця.
Проведи мене на вокзал
І чекати пообіцяй.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
