Бекір Чобан-заде.

Щойно намагався перекласти вірш, який, переконанний, найгеніальніший з літературної точки зору у Бекіра Чобан-заде. Не треба його розглядати як привід для псевдоісторичної дискусії.

Це вірш- нищівна самокритика і одночасно – вірш-гімн.

Визнаю, переклад мені не вдався,

тому вважатиму це підстрочником.

можливо, комусь іншому вдасться зберегти змістовну, за можливості фактажну частину, не порушити енергетику, але довершити українською або російською літературними прийомами і лексичним багатством.



***

Четвертого місяця року Дракона

Орда досягла до Мад'ярів кордону

Батий вимовляє: "Мій старий Дунає"

Гонців відправляє і тихо чекає

"Ви потім мені не кажіть, що не знали

Коней запрягайте – чекають татари"

Європа зневажила військо східняцьке

Сміялися – з ними і родич мад'ярський

Дотепні вельможі, шляхетні вояки

Посли європейські, попи-задираки

Цілучи ніжно хрести начепили

Сліпі і кульгаві – показують сили

"Кумедні татари, варварське відріддя

Не знань, не релігій – провчимо безріддя"

Продажна і рабська пихата Європа

Татарської битви не знала допоки

Орда заспівала спокійно і тихо

Лук й стріли готові, яка ж, брате, втіха

Віршів не пишу – була битва-легенда

Якби Фірдоусі посплітав їх як треба

Зо десять разів вороги наражались

І кожного нападу юшкой харкались

Були тоді, брате, сміливі татари

Онуки Чингіза:і скіфи, і таври

Пилюка накрила блакить неба милий

І прапор зникає, і місяць безсилий

Удар по Європі без жалю раптовий

За день підкорилися сім'ї-потвори

Вклонилися їхні зажерлі народи

"Амінь". Чутно хана Бату перемога

В руках Чингізида її м'ясо-кістка

Європа "татари ми" – каже прохвістка

Ординці раділи – з танками і співом

Жорстокі в бою, але щирі й без гніву

Грошей нам не треба – не треба нам власті

Дружина, товариш, кінь, небо – то щастя

"Де ж справжні татари, що знали мистецтво

І бою, і танцю – сміялися смерті"

******************************

"Ні, я не татарин" – перевертень каже

Звичайно, холопе, хто ж цьому завважить

Сьогодні ми, брате, раби-чабани

"хіба ви татари?" – сміються пани

Твоє заперечення живиться страхом

"Ні я не татарин – Європою пахну"

Якби трохи серця лишилося в тебе

Згадаєш "татарин" Джигітів потребу

Тоді визнаватимеш ханську відвагу

Тоді твою сльози заллють твою спрагу

"Татарин" – промовиш й запалиться ватра

"Татарин" і мова відродиться раптом

Як би позникали в твоєму обличчі

Татарина риси татарина звички

Вимова якби видавала не предка -

Гарячість джигіта дурна мов без клепки

Байдужа буденність і вчинки ворожі

Якби не похована кінника рожа

Тебе я підтримав, мабуть: "не татарин"

З Чингізом, з Батиєм поховані хани

19 грудня 1919 р. Будапешт

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.