Не втратити жодного голосу
Про те, що вибори цього року будуть жорсткі і безкомпромісні, не сказав ще хіба що ледачий. І саме у зв'язку з таким характером виборів, опозиції необхідно проявити витримку, тверезий розрахунок і стратегічне мислення. Побудувати кампанію так, щоби не випустити жодного голосу. Адже кожен випущений голос – це посилення чинної влади. А програш у 2012му буде коштувати опозиції – та й усій країні – надто дорого.
Перш за все, необхідно вірно оцінити нові правила, за якими відбуватимуться вибори. І знайти оптимальну стратегію кампанії, зважаючи і на особливості виборчого законодавства, і на перспективи "правозастосування". Востаннє за подібним законом і у порівнянних політичних умовах вибори відбувалися у 2002му. Тоді теж була спроба створити "єдину опозицію" – на це звання претендував блок "Наша Україна". Однак тодішній Блок Юлії Тимошенко і соціалісти зважились на похід окремими колонами. Тоді вони не казали, що "не всі дійдуть" – навпаки, закликали голосувати за будь-яку опозиційну силу, але не за владу. І за партійними списками опозиція тоді перемогла. Сума голосів партій, які апелюють кожна до своїх виборців і має шанс подолати бар'єр, завжди вища за результат зведеного списку (за який певні виборці можуть не голосувати).
Зважаючи, що чимало громадян нині не довіряє ані владі, ані парламентській опозиції, похід у кілька колон має сенс і сьогодні. Але має жорстко дотримуватися принцип ненападу. Зафіксований, до речі, в Угоді про спільні дії Об'єднаної опозиції, яку начебто ніхто не денонсував. У цьому контексті, замість починати, наприклад, проти УДАРу Віталія Кличка кампанію звинувачень, ті, хто домовляється про "єдиний список", могли б дотримуватися домовленостей про ненапад. І узгодити спільну програмну позицію – щоб не гаяти часу в парламенті.
Зрештою, можна було би підписати більш докладний документ – як конкретно координувати дії проти фальсифікацій, на яких засадах формувати демократичну більшість (чи, якщо таки не пощастить – меншість) у наступному парламенті... Тоді було би чітко видно, за яким критерієм оцінювати дії кожного. І "об'єднаний список", УДАР, а також інші, хто вирішить іти окремо (але за умови, що стартовий рейтинг принаймні наближається до 5% – щоби справді не забирати голоси) – могли б зібрати кожен своїх виборців. І об'єднатися у парламенті. Взаємні ж обвинувачення лише сприятимуть зниженню рейтингу опозиціонерів – і додатковим втратам. Які будуть на руку лише владі.
З уроків 2002го також важливо згадати, що влада тоді переграла опозицію на двох полях. По-перше, провела більше мажоритарників – і в парламенті перетягнула на свій бік "позапартійних". По-друге, змогла провести через списки тодішньої "об'єднаної опозиції" – "Нашої України" – перебіжчиків. Згадаймо: Володимир Литвин став тоді спікером за підтримки 226 депутатів, зокрема і кількох списочників "Нашої України". Їх тоді вигнали з фракції, "покрили ганьбою" – але справу було зроблено. До речі, призначення Литвина для багатьох "незалежних" стало останньою краплею для визначення, за ким залишилась сила, і в чию більшість треба вступати. Та більшість розсипалась уже через два роки – але це інша історія.
Сьогодні відповідь на обидві зазначені загрози – максимальна відкритість і залучення громадян до того, як формуватимуться списки і погоджуватимуться єдині кандидати від опозиції в округах. Визначення кандидатів за зачиненими дверима не вбереже від "тушок". Навпаки, підштовхне "ображених", яких не буде призначено на той чи інший округ, іти як "незалежні" – псуючи перспективи опозиційним кандидатам.
Необхідно, щоби всі опозиційні партії мірою наближення кампанії опублікували біографії кандидатів-списочників і назвали кандидатів, які готові йти по різних округах. Якщо в якомусь окрузі кандидатів мають кілька сил – має бути проведено опитування громадян, щоб вони визначили, кому саме довіряють. Такий підхід чітко покаже, з якою силою пов'язаний кожен кандидат, і дозволить виборцям визначити, хто саме гідний їх представляти.
Часу на розкачку у опозиції не лишається, права на "громадянську війну" немає в принципі. Мірилом опозиційності має бути реальна участь у боротьбі з фальсифікаціями, якість списку, утримання від взаємного поборення і готовність підтримати принципи, на яких базуватимуться реформи, що їх пропонуватиме в наступному парламенті нинішня опозиція.
