Перемога на Донбасі – це коли всі мирні жителі знову відчують себе українцями
Минулого тижня ми раділи нарешті радісним новинам. Звільняються українські міста, піднімаються державні прапори. Це в першу чергу військова перемога, і це заслуга і Збройних сил, і Нацгвардії, і батальйонів територіальної оборони. Але так само це і перемога наших дипломатів. Всі ці багатосторонні багатогодинні телефонні переговори, засідання робочих груп, заяви МЗС, непублічна робота зовнішньої розвідки – зупинили загрозу прямої військової агресії з боку Росфедерації. Ми навряд чи могли вимагати від наших західних любих друзів більшого. Загроза третього пакету санкцій – це максимум, що нам могли дати. І цю загрози виміняли таки на відмову Путіна від введення військ.
Якщо до нашої перемоги доклалися і результати напрацювань робочих груп у складі Кучми-Медведчука-самопроголошених губернаторів – значить, і ці засідання були правильними. Ми, можливо, колись дізнаємося, в чому був насправді їх замисел – чи то відволікти увагу росіян, чи таки "перетерти" із терористами, щоб вони забиралися геть із Слов'янська і ряду інших міст. Головне – тактична перемога здобута.
"Добре слово і револьвер набагато дієвіші, аніж просто добре слово" – ми ще раз підтвердили цю істину. Можливо, самі лиш військові дії дали би нам той же результат – але іншою ціною, ціною більшої кількості життів українських воїнів та мирних громадян. Найбільш вдалою моделлю поєднання слова і зброї, як на мене, було звільнення Маріуполя – когось переконали в кулуарних розмовах, когось перекупили, а з рештою – по законам АТО. І місто вже котрий тиждень живе без пострілів. Проте жителі причаїлися. Вони чекають – чекають миру і "своєї" влади.
Я не погоджуся з тими, хто пропонує призначати всіх місцевих керівників із інших регіонів. Я не погоджуся із необхідністю введення воєнного стану в двох областях. Прихід військових комендантів – це лише аргумент для тих пропагандистів, які все ще називають нову київську владу "хунтою". Ми звільнили ряд міст без воєнного стану, і треба принести жителям цих міст мир і допомогу. Звичайно, необхідна фільтрація підозрілих осіб, потрібні розслідування щодо участі у кривавих подіях. Проте переважна кількість жителів звільнених міст – звичайні наші громадяни. І ще три місяці тому вони в опитуванні жителів Півдня і Сходу давали адекватні проукраїнські відповіді. А потім їх настрої змінилися. І в цьому винні не лише Путін з Кисельовим – на Кремль валити найлегше. В цьому винні і ми – жителі недонбаської України, і донецькі олігархи, і всі ті влади, які за 23 роки не попередили назрівання загрози сепаратизму.
Одразу за солдатами української армії у звільнені міста повертаються цивільні служби, починають платити соціальні виплати, ремонтують інфраструктуру, і в цьому мають брати участь і волонтери з усієї України, і ця робота починається. Я радий за ініціативу Юрія Павленка "Діти неоголошеної війни". Під егідою Партії Розвитку України він збирає допомогу дітям звільнених міст, бачу у Фейсбуку дитячі посмішки, а за ними розтануть і дорослі. У нас на Майдані зародилися нові традиції – реального масового волонтерства, реальної благодійності. Громадяни допомагали євромайданівцям, потім батальйонам, війську, біженцям, тепер волонтерський рух перед новим викликом – допомагати заплутаним, заляканим, недовірливим – але нашим громадянам.
І от тут треба максимальний піар. І в першу чергу спрямований на жителів Донецька, Луганська, Снєжного – тих міст, де ще по вулицям гуляють озброєні сепаратисти. Якщо ми виграємо битву за настрої – ми виграємо і битву за території.
Якщо потрібно знову переговори із сепаратистами – знову відрядимо делегацію із неофіційних, але поважних осіб. І перший предмет переговорів – нове перемир'я. П.Порошенко заявив – тепер уже одностороннього припинення вогню не буде. Минуле призупинення АТО відіграло свою тактичну роль, але тепер вогонь припинити повинні обидві сторони. Якщо це врятує сотні життів – відкладемо військовий штурм, включимо хитрість, дипломатію, підкуп, залякування – всі засоби добрі, навіть якщо дечим потім не похвалишся.
Важливо виграти не війну, важливо виграти мир. Альтернатива поганим переговорам – бомби та снаряди, які не можуть бути, на жаль, супервисокоточними. Чим менше буде загиблих, тим швидше загояться рани і взаємна ненависть. В будь-якому випадку це процеси на роки, і спочатку замість ненависті і підозри буде недовіра, але потім – розуміння і примирення.
