Закон про мову для преси та діджитал. Чого очікувати?
Учасники дискусії "Закон про мову: як зробити його більш ефективним для держави та зменшити ризики пропаганди російською мовою після закриття частини ЗМІ внаслідок дії норм цього закону" розглянули два аспекти: інформаційної безпеки та медіа-бізнесу: Антон Геращенко – заступник Міністерства внутрішніх справ, Йоганнес де Мол – посол Нідерландів, Андрій Вдовиченко – Burda Media, Каімо Кууск – посол Естонії, Олексій Погорєлов – "Українська асоціація медіа бізнесу" та Микита Потураєв – нардеп, Голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Повне відео за посиланням:
- ЙОГАННЕС ДЕ МОЛ, посол Нідерландів: Насправді назва нашої країни – це Королівство Нідерландів. В одній державі 4 країни. Як не дивно, 4 країни і там багато мов. У Голландії, звичайно, говорять голландською і фризькою. Про це я буду детально говорити. Потім у нас є Бонайре, Сінт-Естатіус і Саби. А на Бонайре говорять на пап'яменто і на Саба, Сінт-Естатіус говорять англійською. 4 офіційних мови. Але для більшості людей, звичайно, Голландія – це країна, де говорять голландською. Але є ще така офіційна мова, яка називається фризька. Навіть в такій маленькій країні, як Голландія, як Нідерланди говорять на декількох мовах. І є ще інші національні меншини, і є питання з приводу емігрантів. Значить дві мови у нас є, які мають офіційний статус: голландська мова та фризька мова. І це підтверджено в національному законодавстві та міжнародних зобов'язань і в тому числі Європейська хартія регіональних мов або мов меншин Ради Європи. Голландська мова – це офіційна мова, використовується в офіційному спілкуванні, в системі правосуддя, в школах. І цікаво, що це питання не написане в Конституційному праві. На відміну від України, в Конституції Нідерландів немає згадки про державну мову. За минулі роки було зроблено декілька спроб додати її в Конституцію. Але це не було зроблено. Оскільки використання голландської мови не заперечується і її використання мається на увазі за замовчуванням. І є в інших національних законах. Тому не потрібно. Голландська мова не єдина офіційна мова в країні. Є ще фризька мова – визнана офіційною мовою в провінції Фрисландія на півночі Голландії. Дуже туристична зона, там багато озер, давньої історії, дуже шикарно, треба туди поїхати. Фризька мова дуже пов'язана з голландською мовою і з англійською, на якій говорять зараз півмільйона людей. І фризький народ не прагне до незалежності, але він гордий своєю мовою і культурою. І вони щасливі від цього визнання. У цій провінції надані особливі повноваження і засоби для реалізації своєї мови і культури в сферах освіти, державних послуг, судової системи, засобів масової інформації, культури і економічному і соціальному житті. І там все на двох мовах. І все це приймають. І школи зобов'язані уроки фризької мови в початкових і середніх школах і держава підтримує місцеві організації, які просувають фризьку мову, і в тому числі регіональні радіо і телеканали. Тому повна програма там є. Інші визнані мови меншини не використовуються в офіційних цілях, але уряд взяв на себе зобов'язання сприяти і їх використовувати. Це саксонська мова – це більше, як діалект. У нас дуже багато діалектів. І варто зазначити, що з минулого року голландська мова жестів є однією з визнаних мов меншини. Про це ніхто не думає, але це теж офіційна мова.
- ПОПОВА: Дякую, ми пізніше перейдемо до дискусії питань, але в той же час я б хотіла відмітити, що все таки Голландія не межує з Росією чи з Іраном, Північною Кореєю, з якимось країнами, які можуть бути непередбачувані в своїх позиціях відносно сусідів. А от Естонія якраз межує з Росією. І там неодноразово були ситуації в прикордонних територіях, де були спроби підіймати якісь обурення серед населення. Тому я думаю для нас також важливий досвід Естонії і дуже буду вдячна послу Естонії, якщо він нам розкаже як в Естонії вирішують це питання з дума чи скількома мовами, які використовують. Я маю на увазі, на яких мовах, я знаю, що у вас є російськомовний телеканал, державний, здається. Якщо можна, розкажіть про це.
- КАІМО КУУСК, посол Естонії: Посол опише як у них в Естонії. У них 1,3 млн людей в Естонії населення. Серед них 1 млн естонців. Їм доводиться захищати і просувати свою мову. Тому що немає іншого місця в світі, де вони можуть поїхати і розмовляти цією мовою. Це єдина державна мова. Крім того, у них все-таки монолітна нація, яка використовує одну мову. Вони зробили реформу освіти, де студенти мають вивчити якусь кількість обов'язково естонською мовою. Навіть в російськомовних школах 40% навчання має бути російською мовою у вищих класах і 60% естонською. За законами в госпіталях чи в державних структурах людина має обслуговуватися естонською мовою. Але якщо є можливість і доктор, наприклад, з України і пацієнт з України, то вони можуть говорити українською і вони не зобов'язані говорити лише естонською. Так як їм треба просувати естонську мову, то державний суспільний мовник мовить естонською мовою. Але вони зрозуміли, що їм треба знайти баланс, тому сусідня Росія робить пропаганду і комунікацію російською мовою впливаючи на російськомовних естонців. І вони зробили російськомовне радіо, російськомовний телеканал. І радіо відразу стало дуже популярним. Це дуже зручно для тих людей, хто їде на роботу чи з роботи, вони можуть отримати естонські новини з естонськими наративами російською мовою. Не може бути дві правди, є просто одна правда. Набагато складніше було з телеканалом, тому що російські телеканали роблять дуже дорогі шоу і серед них вони ставлять свої новини, які є "інформаційним сміттям", на думку посла. Що вони зробили? Вони використовуючи, наприклад, ексклюзивні права на трансляцію на географічну територію по Олімпійським іграм або по футбольним чемпіонатам світовим чи європейським. Тому що не може Росія транслювати цей чемпіонат на свої канал, які транслюються за кордон. Тому що їм дається право на трансляцію в середині Росії. Назва каналу ATV Plus і вони мають право показувати ці ігри. І вони використовують трансляцію спортивних подій, як зараз це актуально, це чемпіонат з хокею. Там звичайно є перерви між таймами і в цих перервах транслюються естонські новини на цьому російськомовному естонському каналі. І це на сьогоднішній день найбільш популярний російськомовний канал в Естонії. І ще важлива деталь, на цьому каналі фільми, коли транслюються, на них завжди є естонські субтитри естонською мовою. Цікаво те, що програмний продукт теж відрізняється, тобто на естонськомовних каналах фільми можуть бути іншими ніж на цьому російськомовному каналі. Так, наприклад, пан посол подивився "Слугу народу" саме на російськомовному каналі, чого не було на естонськомовних каналах. І специфіка Естонії ще в тому, що дуже багато продуктів транслюються просто з використанням субтитрів. Тобто без перекладу, на мовах оригіналу. І це, наприклад, те, чого пану послу в Києві не вистачає. Подивитися у нас фільм мовою оригіналу досить складно, особливо, якщо говорити про кінотеатри.
- ГЕРАЩЕНКО: Позиція і Міністра внутрішніх справ і моя наступна. Перше, ми знаємо, що деякі харків'яни російськомовні українські бандерівці. Ми вважаємо, що нам не треба давати можливість керівництву агресора казати, що російська мова це їх, а не є мовою, яка використовується в Україні. Як написав у своєму пості в Фейсбуці Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков: "Нам потрібна українська, російська мова, або украинский и русский". Якщо дивитися в історію, то Росія бере свої корені саме з Київської Русі. Засновник Москви князь Юрій Довгорукий він захоронений в нас на території Києво-Печерської Лаври. Щодо самої ситуації з мовою в Україні, то треба зазначити, що, на жаль, деякі люди роблять все можливе для того, щоб давати можливість курівництву країни-агресора робити пропаганду на тому, що в Україні хтось комусь забороняє говорити російською мовою. Це не є правдою. Російська мова ширко використовується в принципі в багатьох сферах суспільного життя. Але після прийняття закону про захист української мови, де передбачені каральні заходи у вигляді штрафів за невикористання української мови в закладах харчування, в транспорті і таке інше, то дійсно російська пропаганда дуже широко використовує проти інтересів України цей наратив. І на території Криму, і на території окупованої частини Донбасу. Моя особиста думка, що нам потрібна "лагідна українізація". Що я розумію під таким терміном, як "лагідна українізація"? Говорити українською мовою треба стимулювати через те, що, наприклад, зараз у нас через декілька років буде зупинено фактично видавництво російською мовою журналів або треба буде видавати такий же самий наклад українською мовою. Але звісно, що видання вони існують за рахунок реклами, і якщо в достатній кількості український варіант, то тоді буде складно фінансувати такі речі. Можливо державі це вигідно, що держава могла би економічно стимулювати видання і літератури, і видання періодичних видань саме українською мовою, особливо в тих регіонах, де вона, на жаль, не так сильно використовується. По-друге, я говорю про це з паном Тарасом, я вважаю, що треба з Міністерством освіти зробити так, що б у нас були безкоштовні курси української мови в кожній об'єднаній територіальній громаді, щоб держава на базі комунальних закладів освіти, фінансувала з бюджету роботу вчителів української мови, які крім навчання школярів могли у вечірній час абсолютно безплатно для громадян України, хто хоче підвищити якість і вміння української мови, могли б навчати людей. Оце дуже важливо. По-третє, якщо ми хочемо, щоб дійсно всі знали українську мову, то давайте будемо нести службу і дійсно приймати людей через тестування, через написання диктантів. Тому що зараз ми бачимо, що в законі на державну службу вказано на володіння українською мовою, але реально це фактично не використовується. Але з іншого боку, для цього також треба підходити дуже виважено. Тому що наприклад, у законі про захист української мови вказано, що на сесіях міських рад, сільських рад, ОТГ повинні виступати всі, наскільки я пам'ятаю, українською мовою. Але, наприклад, на Одещині або на Донеччині є депутати міських рад, люди у поважному віці 50-60-70 років, вони все життя говорили російською мовою і для них така норма, якщо це ще будуть карати штрафами, буде дискримінаційно. Це звісно не украплює українську державу. Тому я ще раз наголошую, Україна повинна використовувати російську мову і робити так, щоб держава-агресор не могла вказувати, що хтось не дає їй користуватися. Це неправда, і ці міфи повинні розвінчувати. Нам потрібна "лагідна українізація" через те, щоб держава фінансувала навчання людей по всій країні. І щоб людина навіть в 70 років могла піти і навчитися. Хотів ще додати, що державі потрібно використовувати інтерактивні курси вивчення української мови, щоби це було доступно для людей і так, щоби дійсно, кожен, хто не знає української мови міг вільно і безкоштовно її навчитися у будь-якому віці. Це все, що я хотів сказати.
- ВДОВИЧЕНКО: Чи плануєте ви готувати нормативні акти стосовно врегулювання виконання закону, бо він зараз діє. Чи все таки є шанси на зміни до закону?
- ГЕРАЩЕНКО: Дякую за запитання. Ми на зв'язку постійно з паном Тарасом Кремінем, дуже добре знайомі, колеги, народні депутати минулого скликання. І хочу сказати, що на сесії у нас конкретно не було пропозиції у пана Тараса по закону спеціального статусу по захисту української мови. Тому ініціатива повинна виходити з нього. Звісно, що Міністерство внутрішніх справ, національна поліція, наші підрозділи будуть виконувати вимоги закону і допомагати у всіх законних вимогах пана Тараса.
- ЮРІС ПОЙКАНС, посол Латвії: Немає одного загального стандарту. Я знаю позицію Міністра внутрішніх справ України, якого я сам особисто вважаю патріотом України, але він себе називає, як би сказати, російськомовним українським націоналістом. Ситуація в Україні відрізняється від Латвії в тому і, напевно, відрізняє від Угорщини теж, що важко уявити, наприклад, латиського або угорського націоналіста, який не говорив би латиською або угорською мовами. Тобто це таке практично велике виключення. В Україні ситуація зовсім інша. Тому що ареал теж використання активної української мови він теж дуже сильно відрізняється. Є Львівський, наприклад приклад і є те ж саме Харків. Тобто відрізняються підходи, але це не означає, що цей один правильніший-менш правильний українець. Дуже багато людей, які гинуть на фронті, навіть сьогодні або гинули, багато хто з них були, безсумнівно, українцями, для яких рідна мова була російська. Тобто тут інша ситуація. Те, з чим я стикався в Україні в останні роки, коли ти роз'їжджав, офіційні переговори відбуваються українською мовою, потім як неофіційно практично всі розмовляють російською. Звичайно, це не стосується знову Західної України, але на Сході України це дуже популярно. І для мене це абсолютно нормально, тому що це не створює ніякого етнічного напруження, якщо людина себе більш комфортно почуває на іншій мові. Але знову скажу, думки дуже різні, навіть в Україні. Тобто в цій ситуації мені давати поради дуже важко. Для латишів питання мови – це один з найголовніших елементів самосвідомості, ідентифікації. Тобто у нас, як я вже говорив, було б неможливо уявити, щоб людина говорила, що "я ось, наприклад, латиський націоналіст і не знаю латиської мови". Ось це неможливо. А в Україні ситуація інша. Тому дуже важко давати якусь пораду. Відносно, ось як ви сказали російськомовних, мені ніколи цей термін не подобався. Тому що етнічно в Латвії живуть 2% поляків, 2% литовців, 2% українців, десь 3-4% білорусів. Зрозуміло, що більша частина, то ж саме білоруська, наприклад, або українська громади, вони будуть теж людьми, які теж будуть використовувати російську мову, але в цій ситуації це не росіяни. Тобто росіяни чисто фізично – це десь 27-28%. І тому для нас що важливо? Щоб була можливість етнічних меншин, у нас кілька польських шкіл, у нас українська школа є, є білоруські класи на білоруській мові. Для нас важливо, щоб людина, яка жила в Латвії, навіть якщо вона литовець або поляк, вона себе відчувала частиною загально латвійського суспільства і відчувала себе або литовцем або поляком, а не якоюсь масою "російськомовна людина". Тому що зрозуміло, що русифікація в Латвії відбувалася, і в Україні відбувалася, багато людей втрачали свої традиції, для нас важливо, щоб людина, яка, наприклад, поляк, щоб у нього була можливість, щоб він все-таки своє польське коріння якось-то відновлював, тобто, щоб він відчував себе комфортно. Тобто в цьому сенсі ми не можемо говорити, коли ми говоримо, ось Росія завжди хотіла б мати монополію на тих людей, які хоч як мене латиші, тобто вони автоматично включають інші етнічні меншини, як мінімум 10%. І я хотів би сказати з великою впевненістю, що теж люди, які живуть в Латвії, етнічні меншини, для яких рідна мова не латиська, для нас дуже важливо, щоб вони відчували себе комфортно. Тобто зрозуміло, що мета і України, і Латвії, щоб всі люди жили в наших країнах в нормальних, комфортних умовах. Ви повинні вирішувати самі.
У Словенії теж саме, де я працював, та ж сама італійська меншість, наприклад, угорська. Вони там жили століттями. Тобто завжди питання який статус цієї етнічної меншини. Наприклад, кримські татари в Криму жили століттями, тобто відповідно на Закарпатті угорці теж жили століттями. Мені здається, в Словенії навіть є, якщо я не помиляюся, в парламенті у них є квоти, що у них є автоматично 1 місце для угорського депутата і 1 для італійського депутата. Вітаю словенців, це їх підхід. Але в кожній країні завжди буде по-іншому. Але, повертаючись до вашого запитання, немає хорошого чи поганого, тобто у кожної країни завжди буде свій підхід до етнічних меншин, до речі включаючи і Західну Європу. Там дуже різні підходи.
- ПОПОВА: Хоча Словенія – невелика країна, у вас є окремі регіони, які мають другу офіційну мову – угорську та італійську. Ви навіть маєте окремі телеканали. Як вам це вдається? Яким чином це працює?
- МЕНЦІН, посол Словенії: Так правильно. У нас навіть в конституції декларуються права національних меншин. Їх дві – італійська та угорська. Я можу сказати Вам, що питання національних меншин з'явилося у минулому, ще до незалежності, за часів соціалістичної Югославії. Наше, скажімо так, словенське населення живе на території Австрії, Італії та Угорщини, тож, у дечому це був спільний процес Югославії та сусідніх країн. І тепер це, звичайно, стало питанням і Республіки Словенія. Таким чином, маючи конституцію з декларованими правами італійських та угорських меншин, ми також запровадили дуже хорошу модель, що люди, які належать до цих двох меншин, можуть жити й повністю мати свої права, що випливають із конституції. У нас є 5 муніципалітетів поблизу кордону з Угорщиною у східній частині країни, де визнано дві офіційні мови. З іншого боку країни, поблизу італійського кордону, у нас є 4 муніципалітети, які також мають двомовну систему.
- ПОПОВА: З окремим телебаченням для цих регіонів?
- МЕНЦІН, посол Словенії: Щодо телеканалів – так. У нас є національне телебачення, але воно також має спеціальні програми для національних меншин. Також у нас є окремий канал TV Koper-Capodistria італійською мовою і у нас є канал Мурська Субота для угорської громади. Вони створюють програми, які звичайно підтримуються державою і люди можуть насолоджуватися своїми культурними цінностями та правами переглядаючи ці канали.
- ФЕСЕНКО: Йдеться не тільки про досвід Словенії. Я нагадаю одну важливу річ про яку у нас дуже часто забувають. Коли йдеться про вступ країни до Європейського Союзу, 5 пункт Копенгагенських критеріїв – це захист прав національних меншин. Країна має гарантувати права національних меншин. Це загальна складова демократичного процесу. І в цьому сенсі нам так чи інакше доведеться забезпечувати мовні, і інші культурні права національних меншин, які компактно проживають на території країни. Особливо тих, які на кордоні з ЄС і мають зв'язки з певними країнами ЄС. Тому проблема Угорщини – це лише індикатор. Так чи інакше, я думаю, що для України доведеться шукати баланс інтересів і в контексті Європейської Інтеграції, і з точки зору зшивання країни, подолання наслідків тих політичних проблем, які виникли в 2014 році, і конфлікт на Донбасі. Так що нам потрібна буде більш гнучка гуманітарна, зокрема і мовна політика. Головне, не занадто політизувати цю проблему, і не кидатися в крайнощі. Демократія – це баланс інтересів. В даному випадку цей баланс інтересів можна знайти в конкретних регіонах, як до речі, в Словенії це зроблено, та і у нас. В угорській меншині це можна зробити в Закарпатті, по румунській меншині це можна зробити в Черновецькій області, а от складніше з російськомовними громадянами. Таких регіонів більше і російськомовних громадян у нас більше. І тут треба бути більш гнучкими, особливо на Донбасі доведеться в разі реінтеграції знайти місце і для російської мови.
- ВДОВИЧЕНКО: Ми є представниками української асоціації медіа бізнесу. Пан Погорєлов – президент нашої асоціації. Сергій Мірошниченко – представляє компанію HS Media Ukraine, я представляю компанію Burda Ukraine, в медіа бізнесі з 98-го року. Наша компанія є на сьогоднішній день найбільшим оператором ринку друкованих ЗМІ. Звичайно, маємо активності і в діджитал і в інших сферах. Для розуміння масштабів, на сьогоднішній день наші наклади річні складають 5,5- 6 мільйонів примірників проданих копій. Тобто ми контактуємо з аудиторією 15-16 мільйонів українців. І звичайно, розуміючи і особисто і ми в наших дискусіях галузевих безумовно підтримуємо ідею становлення розвитку української мови, як державної, стимулювання її застосування. Але ж ми, як галузь, маємо ряд претензій до нинішньої версії закону, який вступив в дію по двом аспектам. Перший аспект, про який вже пані Тетяна озвучила і це звучало чітко теж з уст пана Геращенко – це інформаційна безпека і взагалі права людини. Венеційська комісія чітко вказала українським органам влади про те, що цей закон порушує права доступу до інформації. Але я думаю про це ще більш детально скажуть наші колеги з онлайн-ЗМІ. Я хотів зупинитися на так званому "технічному" аспекті статті 25, яка регулює друковані ЗМІ. "Технічний" в лапках, тому що ця трактовка, яка є на сьогодні 25 статті, вона прямим текстом, якщо говорити, то практично забиває останній цвях в труну галузі друкованих ЗМІ. Поясню чому. Я дуже до речі позитивно вражений тим, що пан Геращенко дуже чітко описав проблематику, яку ми маємо. Так от стаття 25, її перший пункт говорить про те, що усі мовні версії видаються під однаковою назвою і мають відповідати одна одній за змістом, обсягом та способом друку, а їх випуски повинні мати однакову нумерацію порядкових номерів та видаватися в один день. Це текст статті. Що це означає на практиці для нас, як для видавців? Це означає те, що знову-таки базуючись на тих реаліях ринку, які отак за два дні чи навіть за три роки, які були до цього не змінити. Реалії такі, що на сьогоднішній день 37% українців за даними соціологічних досліджень розмовляють російською мовою, на жаль. Але це дуже великий відсоток, ми розуміємо. Навіть пан посол Естонії казав про досить високий відсоток в Естонії російськомовного населення. Але це все рівно 25%, наскільки я пам'ятаю. У нас це 37%, а якщо так реально подивитися, і ще й це дуже регіонально обумовлено. Так от, що це буде означати? Це буде означати і ми маємо конкретні підтвердження для цього на цифрах, що наклади російськомовного і україномовного видання, якщо це робити так як вимагає закон, будуть становити 1 до 10, в кращому випадку 1 до 5. Це я кажу не тільки про буде, а це є і зараз, бо ряд видавців пробують примінити цю норму закону ще до її вступу в силу. Вона вступить в силу в січні 2022 року. І от такі ми маємо цифри. Тобто на сьогоднішній день купівельна спроможність чи бажання людей споживати контент українською, російською мовою відноситься 1 до 10. Це означає, для нас, як для бізнесу, суттєве підвищення витрат і взагалі нераціональні витрати, тому що на друк накладів. На початкових стадіях ми не будемо розуміти скільки треба україномовного і російськомовного контенту. І в любому випадку це буде призводити до додаткових витрат, я і кажу не про 2%, а я кажу про 20%-30% відсотків додаткових витрат на те, щоб надрукувати два наклади двома різними мовами. Оце така маленька "технічна" проблема, яку заклав нам наш екс-парламент в це формулювання. Закон був прийнятий, якщо пам'ятаєте в червні 2019 року. Друга проблема, вона більш на стиці правоохоронних органів, скажімо так. Це запобігання корупції. Я вважаю, що механізм, який закладений в пункт 4 статті 25 прямо стимулює корупції. Що каже стаття 4? Вона каже про те, що "в кожному місці розповсюдження друкованих ЗМІ, друковані засоби масової інформації державною мовою мають становити не менше 50% на друкованих ЗМІ". Тобто, дивлячись на реалії о 9 ранку кіоск чи супермаркет відкрився, на полиці 50% україномовних видань, 50% іншими мовами, пройшов потік покупців, розкупили одне чи інше видання, пропорція змінилася. Контролюючі органи мають повне право оштрафувати дистриб'ютора. І це реалії. Я думаю, що пан Бусенко, який підключиться до нас сьогодні він більше про це скаже, як дистриб'ютор преси. Оце власне такі дві "технічні" проблеми, які ми маємо з нинішнім формулюванням. У нас є рішення від нашої галузевої асоціації, його ми теж наприкінці озвучимо. І ми б дуже хотіли б щоб депутати дослухались до нас і все-таки ініціювали внесення змін і поправок до статті 25 закону про мову.
- ПОТУРАЄВ: Доброго дня колеги! Вибачте, що не вийшло з вами особисто поспілкуватися. Моя позиція відома і не змінилася жодним чином. Я вважаю, що закони, по-перше, не є догмою і якщо ми бачимо, що якась норма не спрацьовує або тим більше завдає шкоди підприємництву і врешті суспільству, то ця норма має бути змінена. Вимога до друкованих ЗМІ друкувати обов'язково певну частину накладу. Тут навіть немає, я би сказав, сенсу обговорювати скільки – 50%, 25%, та хоч 10%. Так от вимога друкувати обов'язково частину накладу українською мовою, бо вона є державна, вона, на мій погляд, абсолютно не відповідає ані світовим цивілізованим практикам, і навіть здоровому глузду. Бо друковані ЗМІ – це абсолютно і суто приватний бізнес і держава точно не має в це втручатись. Це ризики, які бере на себе підприємець-видавець. І звичайно, що в країнах, де виходять видання на мовах національних меншин, тут є маса прикладів Німеччини і інших країн, звичайно, що ніхто це не регулює. Тому це такий самий абсурд, як вимагати друкувати певний наклад, наприклад, книжок тією чи іншою мовою. Якщо держава хоче, вона може сама друкувати або на державній мові, або на будь-якій іншій. Приватному підприємцю, видавцю знову-таки немає значення книжку, газету чи журналу держава диктувати на якій мові і з якими, вибачте, картинками і в якій обкладинці і на якому папері, держава не може диктувати як робити власний бізнес. Це ризики підприємця. Якщо підприємець отримав би гранти від держав, то це інша історія. Якщо ти отримаєш грант від держави, наприклад, з українського культурного фонду або якийсь інший. Держава може сказати: "От вам грант, надрукуйте це українською мовою або англійською". І до речі держава так робить, бо книжки, наприклад, щодо злочинів Російської Федерації на Донбасі чи злочинів в окупаційних адміністраціях в Криму і на Донбасі держава замовляла, наприклад, англійською мовою і навіть іншими мовами, і російською мовою. Тому що нам треба було розповсюджувати правду про те, що там відбувається. То у таких випадках, так, держава може сказати: "Наша умова така-то". У звичайному житті держава точно немає втручатися. Це моя позиція. Це позиція не тільки моя, а я переконаний, що багатьох моїх колег у парламенті. І якщо бізнес ставить питання про те, що треба цю норму переглянути, я бізнес безперечно в цьому підтримую.
- ПОПОВА: Питання є таке. Які будуть наступні кроки для того, щоб переглянути? Тобі вже в Асоціації медіа-бізнесу відправили їх пропозицію. Дві кажуть пропозиції, двічі відправили. Які будуть наступні кроки?
- ПОТУРАЄВ: Ми будемо вносити закон про медіа. Я пропоную до закону про медіа просто це внести. Бо друковані засоби масової інформації – це медіа. Так що тут саме той законопроект, у який слід це внести.
-ПОПОВА: Ви розумієте, там же з першого січня вже має бути цей перехід. А коли ви приймете цей закон про медіа ніхто не знає.
- ПОТУРАЄВ: Що значить ніхто не знає? Я знаю. В першому читанні сподіваюсь зараз, якщо в першому читанні канікули і восени друге читання.
- ПОПОВА: Ми маємо, на жаль, закінчувати. Дякую, що ви включились.
- ПОТУРАЄВ: Якщо там є проблеми з передплатною кампанією, я готовий зустрічатися. Давайте в zoom, це можна швидко організувати. І в мене є ще одна ідея як це можна технічно вирішити.
- ПОПОВА: Це був Нікіта Потураєв – Голова комітету з гуманітарної інформаційної політики. Дякую Нікіта, що долучився.
- КАІМО КУУСК, посол Естонії: Ніхто в світі крім вас не буде розвивати українську культуру і мову. Так що візьміть цю ситуацію зараз як можливість і постарайтеся теж не втратити свою російськомовну аудиторію.
Повне відео за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=jYYVQIBuFdQ&ab
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
