Про позбавлення акредитацій журналіста Sky та CNN, спроби вирішити проблеми прес-турами та співпрацю з журналістами.

З грудня 2014 по вересень 2016 було показово позбавлено акредитації (якщо я не помиляються) лише одну журналістку – Юлію Полухіну з "Нової газети". Її на передові позиції в Промку привіз генерал Забродський, коли давав їй інтервью. Потім з'ясувалося, що російська журналістка не мала маршрутного листа на Промку і ще вона оприлюднила матеріал з обстрілом та пораненнням бійців звісно без всякої згоди з відповідальним прес-офіцером. Тоді широко звинувачували Громадське, але по факту вони як раз мали маршрутний лист і своє відзняте відео відправили на узгодження з ЗСУ. Іх акредитацію призупинили, розібралися і поновили.

Ще нагадаю, що за процедурами НАТО є два стандартні варіанти регулярної співпраці журналістів та військових на війні: акредитація по прес-картам з більш менш вільним пересуванням для загалу і для передової чи участі у спецопераціях – embedded journalism (коли журналісти закріплюються за конкретним воєнним підрозділом, живуть рози з ним, разом ходять на операції тощо. До таких журналістів є додаткові вимоги: наявність тренінгів для роботи в зоні бойових дій, наявність спецстраховки і головне: додаткове проходження перевірки контр-розвідкою, ну і прес-офіцер може перевірити і видалити з камери будь яку відзняту частину матеріалів).

Прес-тури чи прес-конференції чи інтервью не є регулярними, тому не можуть відноситися до типів регулярної співпраці. А прес-тури ще й не всі воєнні чи обладміністрації вміють організовувати і найголовніше їх організація потребує часу. А пропущений день в новинах – це вже вчорашня новина. Є ще брифінгі. Але з їх результатом працюють задзвичай не воєнкори, а редактори стрічок новин.

Зараз в зоні бойових дій працюють тисячі міжнародних і українських журналістів.

Багатьом з них, а особливо інформаційним каналам потрібно щоденно виходити в ефіри по декілька разів на день з новинами. Звісно з 2014 року в більшості з них є чудові прямі відносини з багатьма військовими і українськими посадовцями. І їх робота в Україні є ДУЖЕ КОРИСНОЮ для Украіни. Такі канали напряму впливають на думку населення своїх краін, а через населення на рішення політиків, високопосадовців та навіть президентів своїх краін. На думку про те ж саме ПОСТАЧАННЯ ЗБРОЇ Україні.

Зараз проблему з швидким доступом до нещодавно звільнених територій намагаються вирішити прес-турами на 3-4-5 день псля звільнені. Але пробеми прес-тури вирішують лише частково, додатково створючи ще нові (недостатня кількість місць в прес-турі, поламані автобуси, загублені журналісти тощо). І головне – прес-тури це не системне рішення, хоча якщо немає іншого варіанту доступу – це може буди додатковим тимчасовим рішенням. А нам же потрібна працююча система, яка не буде залежити від людей на місцях?

Я багато думала (коли працювала в МінОборони та пізніше Мінінформі) над тим як системно вирішити цю проблему, радилася з представниками краін партнерів, читала натівські рекомендації. І дійшла висновку, що варіантів лише 2: для масового доступу – це прес-карти (зі своїми правилами поводження, маршрутними листами – але все ж вільного пересуванн), для доступу до передової – адаптація натівської програми embedded journalism.

І по факту супровід прес-офіцера потрібен виключно для програм embedded. Зараз же у нас супровід прес-офіцера вимагають навіть не в зоні бойових дій, а в 2,5 місяці тому звільненому Високопіллі (північна Херсонщина). Потрапити ж в сам Херсон з п'ятниці – це взагалі був якийсь квест.

Я розумію, що кількість запитів зашкалююча. В 2014-2015 в нас також було біля 10 тисяч акредитованих журналісті і в перші дні моєї роботи в МОУ – по 70 запитів від журналістів на день. Ми досить швидко вирівняли кількість запитів без відповіді просто звільнивши одного з офіцерів, який вирішив більше 24 годин не відповідати на імейли. Потім стандартизували формат запитів і процес обробки. І серйозних конфліктів зі ЗМІ в нас до 2016 року не було. Можливо комусь відкрию таємницю – але якщо ваша прес-служба чи прес-офіцер створює чи підживлює конфлікт зі ЗМІ – звільніть його негайно – це непрофесіоналізм. Завдання прес-служби гасити конфлікти зі ЗМІ, а не створювати їх.

Ну і треба вже перегруповувати зусилля: припинити обмежувати доступ журналістів до територій, які звільнили більше 2-3 тижнів тому, а зусилля прес-офіцерів по супроводу направити на роботу біля лінії фронту – на нещодавно звільнені території.

Можливо варто подумати над відновленням програми ембедмент для передової та участі журналістів в операціях. Тоді не буде таких прикрих випадків, як з позбавленням акредитації за необхідну для України роботу в Херсоні CNN та Sky.

В будь якому разі з журналістами не варто воювати – вони один з НАЙВАЖЛИВІШИХ інструментів до перемоги Україні у війні.

Ось тут один з перших прикладів роботи в ембедменті:

https://www.radiosvoboda.org/amp/27049676.html

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.