шпіцрутен ганьби
не дивує, що у львові сталися сутички. адже бажання спротиву символам, під якими вбивали – річ природна. особливо, коли у місті не було притомної пропозиції чинити спротив у ненасильницький спосіб.
не дивує, що одразу було запропоновано перелік винних: 1. першість з великим відривом посіла "москва", яка навіть завчасно заготувала заяву (о диво! держдума, виявляється, не є осередком порозуміння!); 2. "партії, які віддали політичну сцену" (винні політики, а хто ж?!); 3. винні також "львів'яни, які мають забути про малесенькі партії" (маленьких українців треба повчити голосувати за великі партії); 4. "дві сили, які були настроєні на сутички" (очевидно бувають сутички без хоча б двох сторін?); 5) "політтехнологи", які все запланували (ну куди ж без них!?)...
не дивує, що серед запропонованих винних нема лідерів думки, керівників навчальних закладів, громадських організацій, які могли б запропонувати львівській молоді підготовку з ненасильницького спротиву.
не дивує, що серед відповідей на питання "а що треба було робити?", висловлюються ідеї зібрань постраждалих від червоного терору, описи звірств та інші пропозиції, які лише викликають запитання.
львів'яни не знають, що таке червоний прапор? чудово знають. нагадування про історію зменшило б участь львів'ян у вуличних акціях? ні, воно б призвело до справді масової мобілізації. емоції, пов'язані з такою мобілізацією, сприяли б ненасильницьким діям? навряд. далі – чи працювали б такі акції на дискредитацію екстремістів? навпаки – вуличні борці з минулим успішно прикривались би постраждалими від терору, які б, попри свою волю, фактично виправдовували б не тільки зривання стрічок, але й практично будь-які дії екстремістів. камери показували б мирних львівян? можливо. але ці кадри загубились би на фоні сюжетів про спроби львів'ян впізнати своїх дітей в моргах міста.
не дивує, що серед можливих методів протидії згадувався терор, а в приклад ставились воєнні організації.
дивує інше. що ці пропозиції висувались львівськими лідерами думки, керівниками найкращих навчальних закладів та видань країни, які мали всі можливості для створення в місті ненасильницької альтернативи та поширення знання з ненасильницького спротиву завчасно. до львівських сутичок 9 травня.
звісно, це не гарантувало би уникнення насильства. бо спроби провокацій мабуть були б все одно. але шанси на їх успішність були б значно менше, адже молодь була б свідома інших способів протидії.
ну а авторитетний проректор мирослав маринович, який захопився призначенням винних, та видатний критик екстремістів тарас возняк, якому належать слова "діапазон варіантів – від пацифізму ганді до терору...", мали б не тільки рацію, але й моральне право на таку критику.
