СЛОВ'ЯНСЬК. ШКОЛА

9 липня у літаку, повертаючись із зони АТО, згадав про випадкову зустріч на площі перед звільненою від терористів мерією Слов'янська і написав про це на своїй сторінці у Facebook пост такого змісту:

З натовпу до мене підійшов сивий чоловік. Не те щоб старий, просто геть білий. Років ледь більше за п'ятдесят. Представився директором школи і тихим голосом запитав, чи планують і коли надавати кошти на відбудову понівеченоі терористами школи. Решта людей питали за своє: більшість за пенсії та соцвиплати, дехто за зарплати, банкомати, молодь – за кредити та незастосування штрафів за прострочку, а сивий чоловік – спитав за ШКОЛУ.

Я відповів чесно – не знаю. А от тепер, по дорозі на Київ жалкую, бо збрехав – знаю!

Школу відновлять до 1 вересня і зробимо це ми – Ощадбанк.

Завтра ж розшукаємо цього сивочолого директора школи і зробимо свою справу. Він свою зробив.

От і ми – візьмемо і зробимо.

P.S. Цього року перший дзвоник святкуватиму у Слов'янську.

Наступного дня ми таки відшукали директора та ідентифікували школу. Отже, у Слов'янську до мене підійшов Сергій Борисенко – директор школи селища Семенівка, що входить до Слов'янської міськради.

Семенівку звільнили 7 липня. Вона була в самому епіцентрі бойових дій. Тут звели кубло терористи, звідси вони обстрілювали наших військових. А перед втечею, пересварившись між собою, чинили мінометні розборки, знищуючи одне одного, а заодно – житлові будинки, автівки, заправки, водопровідні й електричні мережі та мирних жителів. Селище лежить у руїнах, його фото після звільнення облетіли весь світ і навіюють жах.







Наразі ми почали вивчати ступінь пошкоджень приміщення школи та її комунікацій, щоб визначити обсяг робіт та їх вартість. Плануємо встановити веб-камери, щоб кожен охочий в режимі онлайн міг спостерігати за ходом відбудови школи.

Тим часом під моїм постом у Facebook про випадкову зустріч з директором школи у центрі Слов'янська вже назбиралося понад дві тисячі вподобань, більше чотирьохсот поширень та сотня коментарів.

Чесно кажучи, не очікував такої оперативної, активної та масової реакції. Читаючи відгуки, у якийсь момент клубок до горла підступив. Люди пропонують пожертви, безкоштовну допомогу в будівельних роботах, радять, як ця школа має навчати і виховувати з дітей громадян.

Судіть самі. Ось 10 коментарів, які демонструють загальний настрій:

Елена Соловьева Сделайте это, пожалуйста, чтобы глупые крымчане и россияне перестали верить брехни про расчистку территории для добычи сланцевого газа!!! Чтобы у них глаза открылись!!!

Дмитрий Кривонос Впервые горжусь Ощадбанком. Спасибо.

Сергей Обуховский Я готов взять отпуск на неделю и поехать в Славянск помогать отстраивать школу!

Елена Вязова Дома можно позже отстроить, но школу в первую очередь! И обязательно красивую, в жёлто-голубых тонах. Спасибо Вам! И директору респект. Будет его школа лучшей!

Irina Novikova Укажите счет на сайте банка для взносов.

Irochka Bordun Скажіть реквізити, допоможемо!!!

Роман Стірський Як вам допомогти?! Укажіть рахунки!

Irina Novikova Укажите счет на сайте банка для взносов.

Alex Fogol Тільки не забудьте що будівля школи та перший дзвоник – то лише початок, лише мала частина справи. Потрібно ще щоб у цій школі виховували навіть не українців – людей виховували. Тоді й не знадобиться відбудовувати її знову колись у майбутньому.

Dmitriy Belous Думаю, що Слов'янськ відбудують, і школу – в числі перших. Тому що виховання та освіта нового покоління українців на Донбасі – це якщо не перша за пріоритетністю завдання. Якщо Україна не хоче перманентної війни на Сході.

Ну, й далі в такому ж дусі. Є й кілька критичних коментарів. Не без того.

Але головне в іншому. Практично з випадкової зустрічі на площі перед мерією Слов'янська за кілька годин постав цілий всеукраїнський проект.

Школа невеличка. Дев'ятирічка. У ній навчається лише 73 учні та працюють 13 вчителів. Але вона має велике значення. І не лише для громади Семенівки, а тепер і для команди Ощадбанку. Ми її відновимо власними силами. Не тільки відремонтуємо, але й забезпечимо комп'ютерною технікою, сучасним навчальним приладдям і навіть вчителями.

А всім, хто зголосився нам допомогти, дякую і натомість пропоную у звільнених від терористів містах та районах Донбасу знайти й відбудувати свою школу, садочок, лікарню чи бодай сільську амбулаторію або пошту.

Ми беремо на себе відповідальність і закликаємо до цього інших. Як людей, так і бізнес. Зокрема, великі компанії та підприємства, в тому числі державні.

Так і відбудуємо нашу країну. А як інакше?

Безумовно, в цій біді винні ті, хто керував, а правильніше сказати, розвалював і розкрадав країну останні чотири роки. Але, тим не менше, це в минулому. Сьогодні всі ми відповідаємо, кожен особисто за нашу країну. Зокрема собі я сказав, що я особисто відповідаю за Слов'янськ, який зруйнували терористи й окупанти, за Чернівці, де вчився, за Доброводи, де народився.

Ключові слова – я відповідаю.

І якщо треба щось зробити для Слов'янська, і я це можу зробити, то я це зроблю.

Саме така державна ідеологія, такий підхід у державній політиці має бути сьогодні визначальним.

Тож звертаюсь до кожного – подумай, що можеш зробити. Грошима? Добре. Власною участю у роботі по відбудові? Прекрасно.

Адже тільки у звільненому Слов'янську понад два десятки шкіл і садочків, а ще лікарні, поліклініки, інтернати і т.ін.

Кожному знайдеться, до чого докластися.

Хотів би звернутися до колег – керівників банків та компаній. Насправді потрібні невеликі гроші. Скасованих два корпоративи на рік дадуть можливість відновити соціальні об'єкти принаймні Слов'янська. А державні кошти пішли б на відбудову інфраструктури – доріг, водопровідних та електричних комунікацій, зв'язку. Все це зробить Донбас дієздатним і привабливим для інвесторів. Далі слово за владою, яка має презентувати програму економічного відродження звільнених територій.

Чи ображатимуться Житомир, Тернопіль, Львів, Миколаїв, Луцьк, Київ? Можливо.

Але ми повинні зрозуміти, що наші люди гинуть сьогодні там – на сході. І якщо Донбас залишиться сірою зоною, дірою, то це буде рана. Яка постійно кровоточить. Туди знову і знову доведеться відправляти чоловіків, своїх дітей. А це нові й нові жертви. Тож цю рану ми повинні загоїти всі разом. Жертви наших хлопців нас зобов'язують.

І саме в цьому напрямі держава має думати над пропагандистською кампанією. Цій логіці мають бути підпорядковані зміст і діяльність медіа, влади і суспільства. Бо це точка відліку побудови нової країни, про яку ми мріємо і в якій хочемо, щоб жили ми й наші діти.