Чому владі не варто "гратися" з пенсіями українців під час війни?

Складне питання, яке турбує сьогодні багатьох.

Скажу одразу – вважаю, що пенсійна система в Україні дійсно потребує доопрацювання. Рівень мінімалки в 2093 грн жахливий і принизливий. А середня пенсія на рівні 5,2 тисяч грн навіть з урахуванням всіх індексацій не може гарантувати гідне життя.

Чому так сталося?

Першопричиною є недолуге, часто корупційне управління з боку багатьох політиків і урядовців за весь час незалежності, а також радянський спадок, за якого пенсія ніяк не співвідносилась із отримуваною раніше зарплатою. Свою ложку дьогтю додало повномасштабне вторгнення, що підірвало економіку.

Перейти до накопичувальної пенсійної системи в Україні намагалися не один раз в різні роки. Остання спроба була буквально перед початком повномасштабного вторгнення: "монобільшість" зареєструвала законопроект N2683. Ще тоді, у відносно спокійні часи, його розкритикували в Пенсійному Фонді та експертному середовищі. На його впровадження мали б піти мільярди, яких вже тоді не було в бюджеті, а економіка хиталась від нестабільності.

Минув рік, країна опинилась у великій війні. Керівництво "монобільшості" реєструє майже ідентичний законопроект під іншим номером – N9212, яким знову пропонується створити накопичувальну систему.

Ідея звучить привабливо: гроші, які людина заробила власною працею за період активної трудової роботи, повернуться їй з роками. Принцип простий – заробляв багато, отримуєш і відповідну пенсію.

Але чи насправді це так?

Якщо коротко, то автори законопроекту пропонують запровадити з 1 січня 2024 року обов'язкову участь українців у системі накопичувального пенсійного забезпечення для всіх категорій працюючих осіб віком до 55 років. При цьому роботодавці сплачуватимуть на накопичувальні рахунки працівників 1% у 2024, 1,5% – у 2025, 2% – у 2026 і подальших роках від розміру їх заробітної плати.

Держава обіцяє внести аналогічну суму на рахунки працівників з держбюджету, подвоївши відрахування (але сума має бути не більше за 3%). Розмір ЄСВ не зміниться, а кожен громадянин може за бажанням відкладати у пенсійний фонд більше грошей. Також передбачається створення державного фонду для зберігання пенсій, а згодом кожен громадянин зможе відкладати частину доходу у будь-який інший недержавний фонд чи банк.

Чому цей законопроект не має бути ухвалений.

По-перше, ідея впровадження накопичувальної системи потребує врахування вагомих ризиків. Її впровадження потребує належних розрахунків та відповідної економічної ситуації в державі.

Як зазначає Головне науково-експертне управління Парламенту, наприклад, у Польщі ще в лютому 2014 року введені державою обмеження на форми інвестування в пенсійні фонди стали збитковими. Це спонукало Уряд переводити громадян на солідарну систему. Схожа ситуація відбулася і в Чехії. У 2016 році там ухвалили рішення про ліквідацію другого рівня накопичувальної системи, який так і не продемонстрував ефективності. З аналогічними викликами зіштовхнулися урядовці і з країн Балтії, де також почали повертатися до солідарного підходу.

По-друге, в Україні досі йде велика війна. Навіть найоптимістичніші прогнози експертів не можуть врахувати всіх ризиків, які може заподіяти ворог найближчим часом. Це глобальний виклик, він підвішує українську економіку на гачок. Всі ті показники, закладені у законопроекті, далекі від реальності.

У цьому контексті "монобільшості" і Уряду варто сфокусуватися на тих кроках, які б зміцнювали економіку, стимулювали би розвиток звільнених територій, де вже відносно безпечно. Команда "Розумної політики" з початку вторгнення регулярно пропонує ідеї, реєструє законопроекти, що покращать життя мільйонів людей і посилять державу. Наприклад, про надання пільгових кредитів для підприємців чи презумпцію невинуватості для бізнесу, але всі вони ігноруються владою.

Запропонований же законопроект N9212 також несе в собі додаткове навантаження на підприємців: їм доведеться сплачувати обов'язкові внески у накопичувальні пенсійні фонди. Тягарем ця ідея стане і для Державного бюджету. За інформацію від Міністерства фінансів, тільки у 2024 році на впровадження накопичувальної системи додаткові видатки складатимуть 45,6 млрд грн. Ще частина грошей має піти на створення уповноваженого пенсійного фонду, а також забезпечення його діяльності.

Третій пункт є прямим наслідком другого – надвисока інфляція. Лише офіційно за минулий рік вона склала майже 27%. Незважаючи на досить оптимістичні прогнози керівника НБУ щодо її сповільнення (у рамках 15% на 2023 рік), це достатньо високий показник, який, на жаль, в теперішніх непрогнозованих умовах може зрости.

Тобто де-факто гроші людей, які вони відкладають сьогодні, можуть вже за кілька років ще більше знецінитися. До цього варто додати велику трудову еміграцію, а також значну кількість громадян, які втратили роботу в Україні і вимушено працюють за кордоном. За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR), статус тимчасового захисту у країнах Європи станом на початок 2023 року отримали близько 4,9 млн українських біженців.

І четвертий пункт, який варто згадати – нестабільність, непрогнозованість державних і недержавних пенсійних фондів в Україні.

Неприємний досвід СРСР, коли в один момент мільйони людей замість виплат отримали папірці, ще в пам'яті багатьох українців. І, як вже описано вище, небезпідставно. У запропонованій редакції не пропрацьовано всі аспекти діяльності Уповноваженого пенсійного фонду, а також не передбачена можливість створення субфондів. Законопроект навпаки, створює можливості для виникнення привелійованої когорти приватних пенсійних фондів, які монополізують право на заощадження українців.

Враховуючі всі ці негативні та об'єктивно недопрацьовані фактори, ухвалювати законопроект N9212 зараз немає ніякого сенсу. Більше того, він несе значні ризики для мільйонів українців та надвисоке навантаження на державний кошторис, особливо у найближчі роки.

Депутатам з монобільшості і Уряду варто не змінювати пенсійну систему під час війни, а сфокусуватися на стабілізації економіки, її розвитку, відновленні, модернізації. Пенсійне питання потребує зважених рішень, а не поспішних популістських кроків.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.