Боротьба за український Донецьк
Сьогодні четверта річниця подій у Донецьку, коли на проукраїнському мітингу загинув Герой України Дмитро Чернявський. Свободівець став першою жертвою російсько-української війни на Донбасі.
Верховна Рада хвилиною мовчання сьогодні вшанувала пам'ять Дмитра та всіх людей, які загинули внаслідок кремлівської агресії.
У своєму виступі я зазначив, що час від часу чую від деяких політиканів про те, що ми маємо забути про Донбас, відрізати цю частину України, оскільки там всі люди за "руський мир".
Пригадаємо, що коли наприкінці подій Революції Гідності в Києві збанкрутіла донецька влада, бізнес еліти та Кремль вирішили влаштовувати антиукраїнські протести в Донецьку, прості донеччани гідно відповідали та захищали свою малу Батьківщину.
4 березня 2014 року в Донецьку відбувся великий проукраїнський мітинг під Покровською церквою;
5 березня 2014 року на центральній (ще недекомунізованій) площі міста вийшов великий десятитисячний мітинг на підтримку українського Донецька;
13 березня 2014 року відбувся найкривавіший мітинг, на якому загинув, посмертно нагороджений, Герой України Дмитро Чернявський;
17 квітня 2014 року пройшов мітинг "З молитвою, за Україну".
28 квітня 2014 року відбулася остання спроба зібрати масово людей, але після того, як в черговий раз правоохоронні органи не запобігли бійні, від масових протестних акцій вирішили відмовитись.
Була ще велика кількість інших заходів: від ланцюгів єдності до молебна усіх конфесій за Єдину Україну.
Донеччани боролися за свій український Донбас! На ці заходи добровільно та під загрозою побиття збиралось більше людей, аніж на ті, куди звозили масовку з регіонів та тітушок з Ростова та Белгорода.
Нашою метою тоді було показати всьому світу, що Донецьк – це Україна. Під українським прапором виходили абсолютно різні люди. Не мало різниці яку політичну силу ти підтримуєш, якою мовою спілкуєшся та за який футбольний клуб вболіваєш – мета була одна. Сказати, що Донецьк – це Україна.
На жаль, тоді влада, яка прийшла після Майдану, ігнорувала ці мітинги та протести.
Тільки 11 квітня 2014 року, після майже півтора місяця боротьби людей за свободу і мир, тогочасна влада приїхала до Донецька. Проте керманичі країни не зустрічалися з людьми, які виходили на захист України, а мали зустрічі з місцевою елітою, бізнесменами, де намагалися домовлятися.
Домовились...
Тепер ми бачимо до чого ці домовленості призвели.
Я завжди буду задавати собі запитання: а якщо б тоді, 4 роки тому, на вулиці вийшло не 10 тисяч донеччан, а 20, 30, 50 тисяч? А якщо до нас приєдналися б ще люди з інших регіонів, як на Майдані? Так, підтримка могла бути більшою, і багато людей зараз визнають свою неправоту, що вони проігнорували проукраїнські акції.
Але дозвольте поставити питання, яке мені задають військові з Донецька, Луганська, котрі боронять наші кордони, вимушені переселенці, люди, які живуть зараз на окупованих територіях, і ті активісти з Донбасу, які сьогодні о 18:00 будуть проводити Вечір Пам'яті на Майдані Незалежності:
"А скільки потрібно було донеччан та луганчан під українським прапором, щоб влада віддала наказ на звільнення, вже захопленої, Донецької ОДА? Скільки потрібно було донеччан, для того, аби колона Гіркіна, яка йшла зі Слов'янська до Донецька, була знищена?"
Я нагадаю, що одночасно було захоплено державні будівлі в Харкові, Донецьку та Луганську. Проте в Харкові дали наказ на звільнення і до сьогодні Харків – місто під українським прапором.
В Донецьку ж звільнення не відбулось, бо відбулись "договорняки", які призвели до трагічних наслідків.
На жаль, це все риторичні питання, на які досі немає відповідей.
Однак, я вірю, що ми обов'язково повернемось в українські Луганськ, Донецьк та в український Крим. Кордон буде під нашим захистом і ми реінтегруємо не тільки територію, але і реінтегруємо наших людей.
Це буде складний та не простий процес, але ми це зробимо!
І ми обов'язково перейменуємо вулицю Постишева в м.Донецьк на вулицю імені Дмитра Чернявського – загиблого Героя України!
*Фото: novosti.dn.ua, lb.ua, ostro.org, Diana Berg
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
