Про Незалежність
Кожного року святкуючи День незалежності ми, крім слів привітань, змушені говорити про те, наскільки вразливою є наша Незалежність.
Кожного року святкуючи День незалежності ми, крім слів привітань, змушені говорити про те, наскільки вразливою є наша Незалежність. Пригадую, як минулого року зібравшись у цій залі ми з Вами говорили про приклад Грузії. Саме напередодні наших святкувань 2008 року ця маленька країна зазнала агресії з боку Росії. Ми з вами говорили про те, що це і сигнал Україні. Рік пройшов і ми, на жаль, побачили більше підтверджень цієї тези ніж спростувань.
Сьогодні в світі, напевно, немає жодної країни, яка зазнає настільки потужного тиску, кінцевою метою якого є знищення суверенітету, як Україна. Ми звикли до того, що війна починається тоді, коли з'являються танки і солдати на вулицях. Однак, сучасний світ породив нові війни – зокрема економічні, енергетичні та інформаційні. Сьогодні ми констатуємо, що проти України уже ведеться агресивна війна. Це війна за вплив на нашу економіку, на нашу політику, на свідомість громадян нашої країни.
Є певна ілюзія, що цивілізований світ ніколи не допустить агресії проти України. Але давайте дивитись правді у вічі. Світ проковтнув окупацію частини території Грузії, так само як той самий цивілізований світ свого часу проковтнув окупацію Гітлером Чехословаччини. Той самий цивілізований світ, надавши Україні 1994 року гарантії безпеки в обмін на відмову від ядерної зброї, в тому числі і безпеки економічної, сьогодні спокійно споглядає на відвертий енергетичний шантаж українського народу з боку Москви.
Історія йде по колу і у випадку України вона повторюється особливо наполегливо. Століттями головними ворогами українського народу – були зрада і розкол. Саме вони, а не чиїсь ворожі наміри, ставали причинами втрати нашим народом державності. Після занепаду Київської Русі українці воювали по різні сторони барикад у всіх можливих війнах, які точились на наших теренах. Князі шматували між собою Русь, бились між собою козаки, перша українська держава ХХ століття не встояла перед ударами ворога через розколи і боротьбу за владу, Друга світова війна стала найбільш братовбивчою війною для українців і навіть жорстко дисциплінована і безсумнівно патріотична Організація українських націоналістів допустила внутрішній конфлікт між бандерівцями і мельниківцями, жертвами якого стали декілька тисяч членів організації. На 18-му році незалежності ми мусимо визнати – ми з вами знову дозволили зраді і розколу запанувати у нашій державі. І саме це, а не плани Путіна чи Мєдвєдєва, є сьогодні головною загрозою для України.
Сила організму людини не у відсутності зовнішніх подразників і загроз, а в здоров'ї, загартованості та міцному моральному духу самого організму. А зовнішні удари, небезпеки і правильне протистояння їм можуть зробити цей організм лише сильнішим і досвідченішим.
Свого часу Митрополит Андрей Шептицький сказав: "Ясно, як на долоні, що Рідна Хата (а саме так Митрополит називав Україну) не повстане, що не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть, всупереч усім різницям, які їх ділять, завести поміж собою якнайбільшу єдність. Тієї єдності Україні треба, і ця потреба накладає на нас усіх обов'язки і від виконання яких залежить ціла будучність Батьківщини. Якщо хочемо всенаціональної Хати хотінням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися діяннями і те діяння мусить вести до єдності."
Ми з вами живемо у місті, яке для багатьох є символом самостійницьких та проєвропейських устремлінь України. Це розуміють і наші симпатики і наші недруги. Успіх Львова це успіх незалежної України. Це сигнал багатьом українцям – що українська нація є спроможною на досягнення результату. Це сигнал Європі, що Україна залишається частиною європейської цивілізації. Зрештою це потужний імпульс громаді нашого міста, наступним поколінням львів'ян.
Свого часу за активну роль Львова і Галичини у боротьбі та незалежність ми здобули негласний статус українського П'ємонту. Сьогодні все частіше приходить усвідомлення того, що для утримання важливого статусу в країні, лідируючих позицій як міста-генератора нових ідей для України, нам потрібно продемонструвати нові досягнення, новий виток розвитку, для того аби надати нації новий імпульс, вкотре зарядити Україну українським духом.
Сьогодні Україна очікує від Львова прикладів в ряді напрямків, де саме наше місто може себе проявити:
- це якісна співпраця з міжнародними інституціями, які допоможуть нам поступово впроваджувати європейські стандарти в різні сфери життя – управління містом, надання послуг мешканцям, залучення коштів та інфраструктурні проекти, розвиток нових, перспективних галузей економіки міста. Поки решта України вирішує, куди іти країні – до Європи чи до Азії, нам потрібно не чекати а конкретними діями показувати що таке європейські стандарти.
- це налагодження партнерських відносин між владою та професійними середовищами, які дозволять не на словах а на ділі впроваджувати норми громадянського суспільства. Мене часто питають журналісти: "А чому у вас нема такого собі олігарха, який все би вирішував, як це є в інших містах України?". Моя відповідь є проста: "Львів ніколи не належав і не буде належати олігархам. Це місто, яке з Магдебурзьким правом отримало свободу і самоуправління. І воно буде таким, яким його схочуть бачити його мешканці. І будь-які спроби узурпаці влади тими чи іншими олігархічними групами приречені на провал".
- на Львів сьогодні знову покладається роль збереження національних символів, історії та ідентичності. І тут мова йде перш за все про опір тотальній інформаційній війні, яку проти України розгорнула Росія. Війні, після якої за задумом Кремля, українці мають відмовитись від своєї мови, історії, віри, національних героїв та й зрештою своєї держави. Це буде дуже непросте протистояння. Адже ворогом тут маємо потужну, з мільярдними ресурсами інформаційну машину. Машину, яка перемелює мізки і спотворює реальність, робить з людей бездумних зомбі, які вірять не власним очам а придуманим кремлівськими політтехнологами брехливим схемам.
Ми повинні також бути готовими до чергової газової війни, яка буде спрямована перш за все проти громад українських міст. Минулого року, завдяки внутрішній самодисципліні та єдиній позиції нам вдалось втримати ситуацію під контролем і не допустити відімкнення тепла людям, як це сталось в багатьох інших містах України.
Наша Незалежність має ворогів. Ці вороги є добре відомими. Це великі потуги. Але Галичанам не звикати боротись з такими монстрами. Під час Першої світової війни малочисельна але сильна духом і дисципліною Українська галицька армія чинила опір і більшовикам і озброєним Антантою полякам. Під час другої світової УПА продемонструвала безпрецедентний приклад одночасної боротьби і проти сталінської Росії і проти гітлерівської Німеччини. Так, тоді наші прадіди і діди програли. Але зберегли честь нації.
А наше завдання врахувати їхні помилки і перемагати сьогодні!
Знайти силу і мудрість бути єдиними, не розмінюватись на містечкові чвари і перемагати разом!
Переконати нашу молодь, що вона потрібна країні фізично і морально сильною, позбавленою шкідливих звичок і залежностей, з доброю освітою та Вірою в Бога. Адже лише за таких умов молода людина зможе здобувати свої великі і маленькі життєві перемоги і сприяти нашій загальній звитязі!
Кожен з нас може зробити дуже багато. Кожен на своєму місці може докластись до спільної справи. Потрібно лише любити свій край, свій народ, і відповідально підходити до своїх обов'язків.
Кожне покоління має свою місію і залишає свій слід в історії. Наша місія – це утвердження незалежності нашої нації раз і назавжди. І це – в наших силах!
Слава нації, слава Україні!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
