Про медіа, авіацію і заповіт Митрополита Андрея
Сьогодні у Львові закінчується 9-ий міжнародний дитячий фестиваль художнього мистецтва "Юні таланти під покровом Короля Данила". Сотні дітей з України, Росії, Білорусі та інших країн взяли в ньому участь. Учора усі вони вийшли на вулиці Львова і малювали львівську архітектуру. Між дітьми панувала чудова атмосфера дружби та взаєморозуміння. Переможцями конкурсу, які отримали головні нагороди фестивалю – "Золоті мольберти", стали одразу троє діток – хлопчик з малозабезпеченої сім'ї зі Львова, та двоє дівчат – з Москви та з Керчі.
Що є найбільш показовим в цій історії? Так от, про цю подію і її результати повідомив лише один центральний телевізійний канал! Аякже, це ж не бійки, не скандали і взагалі не вписується в той імідж Львова, який пробують останнім часом насадити нашому місту.
Інша ситуація з недалекого минулого. 9-е травня у Львові. Місто відзначає 755-річчя. В центрі міста десятки тисяч гостей – українців, туристів з Польщі, Росії. Прекрасні симфонічні концерти на площах, паради. Насправді фантастична атмосфера – все місто цим живе! В цей самий час на площі в кілька сотень квадратний метрів відбувається відома вже всім провокація, в яку виявляються втягнуті ветерани, міліціонери і звичайні мешканці міста. Вечірня картинка на телебаченні здогадуєтесь яка.
Наша країна дійсно дуже різна. В нас інколи розбігаються трактування історичних подій, героїв. Ми навіть інколи говоримо різними мовами. Оце різноманіття – це як атомна енергія. Вона може бути чинником великої сили, позитивної енергії, або ж стати причиною страшних катастроф. Куди буде скерована ця енергія – залежить від того як нею управляти.
Чим більша країна, тим більше значення має те, що дізнаються один про одного мешканці цієї країни з засобів масової інформації. Це від них залежить, чи мешканець Донецька побачить ввечері після роботи на екрані свого телевізора репортаж про те, як москвичка перемагає на дитячому конкурсі у Львові і яка вона захоплена від гостинності львів'ян, чи виступ чергового політика-провокатора, який лякає донеччан страшними бандерівцями. Від них залежить чи львів'янину будуть погрожувати з екранів помстою за нелюбов до червоних прапорів чи запросять на відпочинок до Одеси чи Криму.
Фактично ми говоримо про тему інформаційної безпеки країни.
Якщо ми хочемо не допустити розколів, не допустити розпалу екстремізму, якщо дійсно хочемо, аби українці були єдиною міцною нацією, потрібна широка роз'яснювальна робота. Екстремізм приходить туди, де для нього є грунт, де є недовіра, ненависть.
Натомість, з екранів телебачення, авторитетні особи мають пояснювати українцям причини нашого різноманіття і говорити про те, що нас єднає значно більше ніж ділить. Поки донеччанин не буде з повагою ставитись до боротьби УПА а галичанин не зрозуміє, що радянська армія для Східної України не асоціюється з репресіями, ми будемо свідками зростання екстремізму, бо для нього є грунт.
В українців має з'явитись повага один до одного. Тоді тих політиків, які пробують розігрувати карту ненависті українців до українців, не лише не запрошуватимуть на телебачення, а й в пристойну компанію соромно буде покликати. Так є в розвинених країнах світу, які мали не менш важкі історичні перипетії. Але вони системно і поступово сплавляли свої народи в єдину націю.
Ще раз повторюсь – з екстремізмом боротись нема сенсу. Це запізно. Якщо в суспільстві зростає екстремізм, значить для нього з'явився грунт, є причини. Мудрі нації унеможливлюють в принципі появу на своїх політичних сценах ненависницьких рухів.
Ще сильніше, ніж медіа, на формування світогляду людини діє особистий досвід. Ми це бачимо у Львові щодня на прикладі тисяч туристів, які приїжджають до нас з набором фальшивих стереотипів, а їдуть з переконанням, що Львів це чудове місто з гостинними мешканцями. Подібну трансформацію я спостерігаю і серед львів'ян, які протягом останнього часу відвідали Донецьк чи інші міста Східної України.
Але скажіть будь-ласка, чи сприяємо ми такому обміну серед мешканців своєї країни? Для прикладу візьмемо авіацію. Сьогодні в світі авіаційне сполучення вже давно перестало бути елементом розкоші. Люди недорого літають у будь-які куточки світу. Поїхати на вихідні до міста за тисячу кілометрів може дозволити собі сім'я з достатком нижче середнього. Що ми бачимо в Україні? Відсутнє авіаційне сполучення між такими крупними містами як Львів, Одеса, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Харків. Сьогодні мешканцю Львова в десятки разів дешевше полетіти до будь-якого міста Європи, ніж до своєї столиці – Києва. Вартість польоту з Києва до Львова і назад становить три мінімальні зарплати! Чи ми хочемо вернутись в середньовіччя, коли подорожувати країною могли лише вельможі?!
Я розумію, що декому вдалось встановити монополію на цьому ринку і він користається цим сповна, викачуючи гроші з кишень українців. Але ж при цьому створюється загроза національній безпеці країни! Бо відсутність контактів і створює цей грунт для ненависті, недовіри та екстремізму. Невже нація повинна платити таку ціну за чиєсь право ледь не одноосібно контролювати авіаційний простір країни?
І насамкінець приведу настанову, яку свого часу дав політикам Митрополит Андрей Шептицький. Сьогодні вона для нас має звучати як заповіт: "Памятайте що ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому закону поведінку."
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
