Про що в НАТО питають українських бойових медиків та волонтерів?
Масштаби війни, яку росія розвʼязала в Україні – нечувані, жахливі, грандіозні. Очевидно, такої війни на Європейському континенті не було 77 років, та й в новітній історії інших континентів небагато аналогів. Це – страшний, кривавий прецедент, але дуже цікавий для військових тих країн, які ризикують бути наступними, в кого полетять російські міни, ракети, безпілотники та кулі.
Війна та вражаючий український спротив цікавить НАТО в усіх вимірах. Озброєння? Росія застосовує все наявне озброєння проти України, окрім ядерного. Тактика? Для своєї перемоги Україна застосовує всі наявні сили: піхоту, ВМС, новостворені Сили ТрО, полки та центри ССО, найрізноманітнішу безпілотну авіацію та радянські літаки та гелікоптери. Серед тем, що цікавлять Європейців – військова медицина.
З метою обміну досвідом та побудови горизонтальних звʼязків, ми з Дмитром Самофаловим, досвідченим військовим хірургом вирушили до м. Тарту в Естонії, де вже понад 15 років проходить щорічна конференція медичних служб країн Північноатлантичного альянсу. Кожен розповідав про те, що бачить і робить. Дмитро – про роботу військового шпиталю Другого рівня, в якому надають ургентну хірургічну допомогу для стабілізації поранених перед евакуацією їх в тил. Я доповідав про те, яких заходів ми в Україні вживаємо задля того, щоб поранені мали шанс дожити до хірургічного відділення, пережити перші 5,10,30,60 хвилин після поранення.
Нам цікаво спілкуватись, бо українська система військової медицини схожа на натівську. Чи, краще сказати, мала бути схожа, за задумом. А якщо зовсім точно, то з тих пір як в 2014 році став очевидним військово-медичний вакуум, ентузіасти намагалися по максимуму зайняти його тими успішними рішеннями, що вже запровадили США. Головний тактично-медичний трендсеттер світу.
Турнікети, на які ви донатите фондам і волонтерам, які ви бачите на фото Ліберових та на плитоноску в військових – вершина айсберга, який називається ТССС або tactical combat casualty care. Але дуже ілюстративна вершина. Логіка цієї системи в тому, що поранений військовий бере участь в своєрідній естафеті, в якій він переміщується від точки поранення (POI) у все більш безпечні місця, отримуючи медичну допомогу. І перший, хто починає рятувати пораненого, "перша база" допомоги – він сам. Він і його турнікет. Тому, власне, турнікет і знаходиться в швидкому доступі.
Навичка надання собі та побратимові допомоги – не зʼявляється ані з народженням, ані з мобілізацією чи підписанням контракту. Для того, щоб людина правильно накладала турнікет, тампонувала та перевʼязувала поранення, відновлювала прохідність дихальних шляхів та проводила оклюзію чи декомпресію пробитої уламками грудної порожнини, цьому треба навчати. Навчати так, щоб навчику була здатна використати втомлена, виснажена, поранена, часом нажаль контужена, брудна людина.
В той час, як аудиторія доктора Самофалова складалася головним чином з хірургів та лікарів ургентного відділення, які активно розпитували його про організацію роботи стабпункту та операційної, підходи до оперування в умовах нескінченного потоку, часом важких, поранених, моя цільова була іншою. Це – посадовці з різних країн, відповідальні за підготовку особового складу і медиків, закупівлі та медичне планування. Я готував виступ, аналізуючи майже девʼятимісячну роботу моєї організації PULSE з розвитку тактичної медицини в Сухопутних військах, ТрО, ССО, ВМС, частинах логістики, звїязку, розвідки.
Опускаючі суто медичні, процедурні або військові подробиці, тезово опишу, якими інсайтами я поділився з колегами:
Масштаб тих, хто має швидко здобути навички першої допомоги – безпрецедентний. За так званими "стандартами НАТО", 100% військовослужбовців мають пройти базовий курс тактичної медицини (ASM), а декілька людей із взводу мають мати більш глибокі знання. Діяльність сектора оборони, за словами міністра Олексія Резнікова, забезпечують до 1 мільйона людей в формі, 700 000 з яких – мобілізовані. Мобілізація триває, люди мають проходити ротацію. Додайте рятувальників і волонтерів, робітників критичної інфраструктури на кшталт енергетиків. Україна має навчити рятувати життя декілька мільйонів людей, якісно і в швидкий термін. Групами по 20 осіб, по декілька днів на групу. Це нереально.
Тому, в наших реаліях, доводиться визначати пріоритети. Навчати не весь підрозділ, а декілька людей з кожного. Надавати перевагу більш дисциплінованим та тим, хто працює з більшим безпосереднім ризиком для життя.
Навіть частково покривати потреби армії у навчанні неможливо без залучення цивільних інструкторів. І краще, щоб їх підготовка пройшла в мирний час. В нас є чудовий досвід підготовки інструкторів з поліцейських, рятувальників, лікарів, волонтерів, поранених ветеранів. ʼ
Інструкторів важко підготувати, замінити, покращити якість. Але можливо. Неможливо замінити спорядження. Якісні манекени виготовляють під замовлення і товари, що ми замовляли на початку літа, ми отримуємо зараз. В найгарячіші місяці, черга на якісні іноземні турнікети тягнулася на 4,5,6 тижнів. Альтернативою були джгути низької якості з Китаю чи саморобні турнікети, від яких зазвичай більше шкоди ніж користі. Накопичення запасів та їх децентралізація – важливі.
Для того, щоб тактична медицина розвивалася, її важливість та концепцію мають розуміти на всіх рівнях. Бійці і командири різних ланок, громадянське суспільство та політики. Важливі комунікації в медіа та просвітницькі матеріали з надання допомоги.
Навчання в умовах війни відрізняється від мирного часу. Інструктори PULSE роками підтримували деякі підрозділи, в т.ч. Військову академію м. Одеси, курсанти якої отримували від нас базовий тактично-медичний курс майже щороку. Ми часто згадували теплі та сухі аудиторії Академії, тренуючи чергові групи в Миколаєві, Костянтинівці, Краматорську, Березнегуватому, тощо. Проблема не в умовах, а в тому, щоб зробити навчання безпечним та відносно комфортним для студентів, часом виснажених чергуванням або роботою. Інструктори, їх здоровʼя, потребує окремого захисту. Викладання – важка робота, замінити професійного інструктора швидко не вийде.
Важливим є формування внутрішніх інструкторських груп в підрозділах, це те на чому ми зосереджені прямо зараз. Система військової підготовки не має триматись на волонтерах, навіть якщо волонтерам та благодійникам це подобається. З початком бойових дій інструкторів-військовослужбовців можна "дьоргати" на бойову роботу, в подальшому вони мають бути повернуті до викладання. Залишити їх в бойових порядках – стратегічна помилка.
Відповідальність за підготовку особового складу з тактичної медицини має бути чітко визначена. Натівська структура управління передбачає подвійне підпорядкування: медичні питання вирішують медичні керівники, але питання навчання – J7, вертикаль "Доктрини та підготовка". Потрібна деконфліктізація та врегулювання.
Користуючись тим, що перший день заходу був закритим для відвідування громадянами, я мав доволі довгу і цікаву сесію відповідей та запитань від офіцерів, здебільшого з США, Естонії та Польщі. Також, мені було цінно подякувати партнерам за значні обсяги медичного обладнання та іншої допомоги, які я бачу в найрізноманітніших формах на різних фронтах: від аптечок до польових шпиталів, від турнікетів до медичного транспорту.
Я вірю, що Україна має бути частиною НАТО, а життя в НАТО має стати трохи більш жвавим. Думаю, так і буде в майбутньому.
Буду щасливий повторити свої тези, включно із конфіденційними і українським військовим чиновникам. Якщо вони колись запитають.
