Ностальгія за Джо Байденом та Чупакаброю з Рівненщини
Основою політики, в тому числі міжнародної, є медійка.
Основою медійки є не стільки інформування, скільки управління емоціями. Емоції, в свою чергу, залежать від секреції відповідних речовин в організмі, зокрема нейромедіаторів.
Як і багато інших процесів, секреція нейромедіаторів залежить не тільки від зовнішніх чинників, але і від попереднього досвіду. Фактично, від тренування.
Українське суспільство наразі є дуже чутливим до інформації. Ми активно слідкуємо за новинами і даємо емоційну реакцію у відповідь на них. Це логічно, адже в інформації яку ми отримуємо, зрештою, можуть міститися дані про наше виживання.
Такі обставини запускають в нашій, спостерегачів, глядачів та читачів, головах цікаву реакцію.
Ми дивимось, реагуємо, тренуємося на своїх реакціях, і дивимось знову.
Яскраві політичні та соціальні події стають яскравими медійними подіями і глибокоми емоціями. І це небезпечно, бо натреноване сприйняття потребує ще більш яскравої стимуляції щоб досягти бодай того самого рівня реакції.
Пам'ятаєте відчуття, коли ЗСУ пішли в контрнаступ на Сході? А звільнення Херсону? А зневіру, тривогу і відчуття застою після?
Вчорашній візити Джо Байдена в Київ – історична і дуже важлива політична подія. Яка, скоріш за все, ніколи не повториться, принаймні, з таким рівнем раптовості і значущості.
Попереду, безумовно, багато сильних за своєю значущостю подій, але вони дедалі ставатимуть менш унікальними, раптовими. Отримувати свої дофаміни буде об'єктивно важче.
Тому, тим, хто прагне стабільного емоційного стану, залишається працювати з вхідною інформацією, обмежуючи її надходження та з очікуваннями.
І ностальгувати про той час, коли ТСН доводилось вигадувати Чупакабру у Ровенській області. Щоб трохи підняти емоційний фон сірих новин.
