Як не отруїтись
Одного разу я бачив, як людину шпиталізували з дуже і дуже сильним харчовим отруєнням.
Чоловік середніх років був критично зневоднений, осунувся і був слабким. Йому було дуже боляче, свідомість була пригніченою. Наслідки отруєння були очевидними.
В отруєння завжди є причина. Антисанітарні звички чи умови приготування їжі, неякісні продукти або недбале їх зберігання. Причина та наслідок сковані одним ланцюгом намертво. Ні в кого не виникає бажання з цим сперечатись.
Також, я бачив людей, отруєних інформаційними токсинами. І бачу щодня. Людей в важких станах, важких пчихологічно. Депресивних або наляканих до смерті, маніакально оптимістичних, фонтануючих абсурдними ідеями чи будуючих шалені, фантастичні плани. Шукаючих зраду, ганьбу, теорію змови, Філософський камінь або камінь Давида. Психологічно зламаних – кожен у свій спосіб.
Абсолютно точно, ситуація з психологічною отрутою значно складніша, ніж з харчовою. Але в значної кількості отруєних я спостерігав одну і ту саму якість – схильність до безконтрольного споживання інформації.
Вони дивляться експерта на ютубі, який обіцях Крим, обіцяє перемогу, обіцяє прості рішення складних проблем. Вони слухають активіста, який змушував їх почуватись винуватими в тому, що вони спілкувались російською, і саме це спровокувало вторгнення.
Вони читають видатного військового медика, що насправді не має стосунку до війська. І той каже їм: все вирішили, чинна влада піде, адже це тягар що тягне нас на дно. Це вони в усьому винуваті.
Вони спостерігали за публічною комунікацію (не) простих НДО, що борються за вплив перед друзями з-за кордону. І винесли з цієї бійки будьдогів під ковром що всі, всі, всі – вори та зрадники. В тіктоці всі були злі на відсутність світла, в інстаграмі – всі журилися, горювали, вимагали підписів під документом. Лаяли, що мало донатиш.
В цьому потоці адського лайна неможливо зберегти адекватність. Ба більше – неможливо вижити. Це токсична середа, і вона фізично небезпечна. Але дуже і дуже засмоктуюча.
Коли я побачив того чоловіка на каталці в інфекційній лікарні, я перелякався. Не за нього, за себе. Я став більш уважно дивитись що я їм, звідки воно взялось, ким і як приготовлене.
Так само тепер я вчиняю не просто з інформацією, а із емоціями. Чужими, некорисними мені, емоціями, думками і наративами.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
