Чудовий український міністр. Чудовий український СЕО.
Темпу змін, який є в Україні – немає ніде в світі. Динаміка ротації людей висока як в приватному так і в державному секторі. Люди, які приходять на посади або беруть відповідальність – нові лідери або гравці з досвідом. Як вони будуть працювати і що треба, щоб працювали нормально?
Мені пощастило працювати з класними людьми і проєктами. Спектр наших з колегами інтересів охоплював і цивільні і військові питання. І державні і комерційні проєкти. Співпрацювати доводиться із українськими і з міжнародними фахівцями. Це класний досвід.
Досвід стає перевагою тоді, коли проаналізований і упорядкований. Тому, намагаюсь приділяти увагу вивченню уроків і рефлексії. В питаннях створення нового, або управління складними організаціями доволі мало однозначних правил. Які б не мали купи виключень. Якщо зараз я і можу назвати такі правила, то: кадри (люди) вирішують все; the team reflects its leadership.
Вірю, що люди, їх робота – головний фактор успіху, або поразки. Не применшуючи внесок кожної людини в команді, думаю що саме лідер (або лідери) задає тон тому, що відбувається в подальшому. Ці правила такі банальні і очевидні, що з ними важко сперечатись.Вони доволі універсальні: працюють і в маленькому архітектурному бюро і в Міністерстві оборони.
Якщо якість лідерства така важлива, то якими мають бути лідери? В цілому та в нашому, українському контексті?
На це питання вже точно не має однозначної і простої відповіді. Але є багато джерел інформації: книжки, лідерські програми вдома і за кордоном, дослідження і регулярні видання типу HBR, приклади з історії, особисте менторство. Мені було цікаво і я занурився в цю тему, фактично рухаючись всіма переліченими шляхами збору інформації. А потім порівняв те що почув, прочитав і побачив з тим що є навколо і прийшов до висновку, продиктованого особистим досвідом:
При підготовці лідерів часто акцент робиться на стратегію, на "космос і вид з гелікоптера", але пропускається гігієнічний рівень. І саме на ньому руйнується більшість гарних починань.
Тому, хто б не був найкращим, чудовим, незамінним українським міністром, СЕО або іншим впливовим лідером майбутнього, окрім стратегії, місії, візії, натхнення та харизми, йому або їй варто памʼятати про звички лідерів, яким рідко навчають в бізнес-школі, зокрема:
1. Виконувати свої обіцянки. Не думаю, що треба пояснювати чому це важливо. Пишу це першим пунктом, бо відсутність delivery після домовленості – найбільш фруструюча характеристика українських керманичів особисто для мене. Про те, як це сприймають іноземці можна прочитати в Сергія Кошмана. Спойлер: дуже погано!
2. Бути на звʼязку по питаннях своїх повноважень. Або відійди в сторону і не заважай. Якщо людина обіймає посаду, то до права чомусь сприяти чи щось підтримувати в комплекті йде обовʼязок. Якщо міністра, директора або заступника потрібно тижнями "ловити" – це не свідчення його впливу або зайнятості – це діагноз його компетенції!
3. Збирати себе до купи. Навчитись тримати свій ресурс та керувати своєю увагою, працювати з особистим асистентом або додатком-реймайндером, щоб хоча б виглядати професійно. Є виключення і розуміння навантаження, які отримують топові менеджери, але вони не мають бути excuse. Не можеш тримати в голові та на папері – шукай іншу роботу!
4. Дивитись на себе зі сторони. Періодично, заходячи на важливу роботу в людей втрачається здатність до самооцінки, про те як і чому це відбувається написані книги. Розповідати можна все що завгодно, але треба памʼятати що вас видно, ваші руки на столі! Ваші підлеглі та партнери не тільки ЧУЮТЬ що ви говорите, але і БАЧАТЬ що ви робите.
5. Залишати собі час на подумати. Парадокс, який загубив не один десяток молодих топ-менеджерів і чиновників класу "А" – хибне відчуття, що весь час бігти це шлях до швидкого руху. Ні, це шлях до втоми, вигорання і поганяла "скажений принтер".
6. Памʼятати свої посадові обовʼязки. Бʼється з пунктом N2. Якщо в пункті 2 розглядалася "корона", або перманентна зайнятість і неможливість поговорити із своїми стейкхолдерами то тут – про інше. Кадровий голод (в т.ч. штучний) привів на топ-посади людей з суперсилами, в комплекті до якої часто йде суперслабкості. Призначити сильного експерта без здатності комунікувати, сильного комунікатор без здатності до порядку і управління. І т.д. і тому подібне. Ніхто не ідеальний. В нормальній системі, слабкі зони лідера перекриваються членами команди, але не в нашій (особливо політичній) системі. Чому? Бо...
7. Не боятись наймати розумних людей. В політиці і топовому бізнесі, якщо вірити Макіавеллі, величезні ризики зради і канібалізації лідера підлеглими. Але це застарілий ризик, як і чума, тіф та небезпека потрапити під копита коня на вулиці! Набагато більш небезпечним зараз є оточення себе примітивними і покірними, що призводить до стагнації організації, деградації проекту і втрати впливу лідером!
8. Захищати розумних, яких найняв. В американській діловій та політичній літературі це – доволі формально прописана рекомендація, але в українських реаліях зустрічаю її нечасто. Будь-які зміни провокують шум та конфлікти, побудувати щось в тиші і без супротиву нереально ані в державному, ані в приватному секторі. Акціонери, старший начальник, політичний керівник відчує турбулентність і почне, як теля хвостом, намагатись вбити муху, джерело суєти. Це джерело – робота ваших підлеглих, розумних людей з пункту 7! Не захистивши їх, ви зведете роботу нанівець і втратите вплив!
9. Руйнувати перешкоди. В Україні спостерігається цікава тенденція, яку я називаю "правило -1". Воно полягає в тому, що справжня capacity більшості людей на 1-2 рівня нижча, ніж вказано в них на візитівках. Мажоритарний акціонер бізнесу веде себе, як міноритарний;СЕО, як виконавчий директор; міністри як заступники або директори департаментів. Для мене, як і для вас, очевидно чому так, але ця історія – штучна. Це – рефлекс мавп зі вигаданого стенфордского експерименту, яких поливали водою, коли вони лізли за бананом. За останні роки я бачив багато топових лідерів, які скаржилися на перепони, зокрема бюрократичні. Смішно, але саме їх обовʼязком було робити, або ініціювати і лобіювати зміни!
На дворі 2024 рік. Очікування, які я мав в 2014 змінилися сподіваннями, сподівання – фантазіями, фантазії – вірою, віра – надією. Тепер я лиш надіюся, але точно не на те, що корпорації очолять ідеальні СЕО, а міністерства – ідеальні міністри.
Я надіюся, що ті хто це зроблять будуть вчитись бути класними лідерами. А до цього – будуть виконувати свої обіцянки, знаходитись в доступі, тримати себе в купі, бачити себе зі сторони, залишати собі час на роздуми, памʼятати нащо їх найняли, наймати та захищати розумних і руйнувати перешкоди.
А інакше що?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
