Моєму другові Сергію Лещенку – про вибори
Найперше – проясню позицію. Я підтримую дострокові вибори! Але мене дратує і бісить бездумне форсування виборів "для галочки". Це шкодить країні.
Я справді вірю, що вибори дають шанс країні вирости. З політичного клінчу Україна може вийти через вибори – від початку кризи навесні я озвучував цю думку і у пресі, і на телеефірах. Цю позицію знають мої рідні і друзі. Знають її і у БЮТі: для виходу з кризи я навіть пропонував фракції підтримати ідею дострокових виборів для всіх – парламенту, Президента і місцевих рад – для того, щоб наступних 5 років країна зайнялася реформами, а не змаганням за рейтинги.
Мені шкода, що мій друг і найкращий український Web-журналіст Сергій Лещенко засумнівався у моїй послідовності. Я списую це на географічну віддаленість і на тривалу відсутність очного контакту. Але дякую Сергію за можливість пояснити свою позицію.
Я вірю, що вибори повинні просувати країну вперед. Але вони не можуть бути самоціллю, як це стало зараз. Вони – пустий звук, якщо ми не читаємо країну на крок далі. Вони убивають віру в політику, якщо країна не знає, заради чого вона йде голосувати. Тому у цьому матеріалі я хочу почати розмову про те, що буде з країною далі, після виборів.
Єльський університет, у якому я зараз викладаю і навчаюся, учить розсувати рамки. Не поспішайте приймати ту рамку, яку вам накидають, – це перше правило у будь-якій дискусії.
Вибори чи невибори? Країні нав'язали найпростішу, найпустішу, найпримітивнішу дискусію. Вона не просуває країну. Навпаки – вона пробуджує в політиках деструктивну, баранячу впертість, яка засліплює і позбавляє будь-яких шансів на творчість і мудрість.
В цій дискусії всі праві, і всі виглядають жахливо. Ющенко має повне право розпускати парламент. Тимошенко має повне право воювати з виборами через суд. Янукович має повне право насміхатися над ними обома. Але що з цього країні? Що змінять вибори для мешканця Краснодона чи Червонорада? А що змінить відсутність цих виборів? Не дозволяйте втягнути себе в дискусію заради дискусії – ще одне правило, якому учать в Єлі.
Чи міг цей конфлікт бути іншим? Чи була інша "рамка"? Звичайно!
Криза 2 вересня і дострокові вибори мали би стати шансом на оновлення політичної системи. Це як водоворот, у який закрутило всю політичну машину. І Ющенко, і Тимошенко, і Янукович відчули ногами дно і були готові гребти на поверхню так, щоб більше ніколи у такий вир не попадати. Просто для цього замість тошнотворної перепалки "вибори/невибори" мала би бути вдумлива розмова про те, як зробити кращими парламент, владу і політику в цілому...
Тоді б це вивело на логічні і значимі для країни теми.
По-перше, ключові політичні сили мали сформулювати, заради чого вони йдуть у парламент 7 скликання. Поспішно дістати з нафталіну недомучені гасла щодо російської мови та недоторканності – все це НЕ тягне на місію-2009...
По-друге, був шанс на зміну виборчої системи. "По факту", розпуск парламенту позбавив останніх шансів на запровадження відкритих списків.
По-третє, з'являлася можливість поламати коаліційні шаблони. Коли би в парламенті об'єднувалися не лише за спільними фото з Майдану, а й за спільними поглядами. Як депутат двох скликань скажу, що є мало принизливіших речей ніж голосування, за шкідливі законопроекти, якими шантажують твою фракцію в ім'я коаліційної єдності...
По-четверте, парламентська реформа! Чому би зараз, на березі, не домовитися про нові правила гри для Ради?! Як зробити голосування в залі справді персональним? Як зробити жорсткішими вимоги до законопроектів, щоб парламент розглядав значимі речі, а не юридичну полову? Як зробити вільний доступ у будівлю Ради? Етичний кодекс парламентаріїв, мораторій на блокування трибуни, повноцінний регламент – про всі ці речі треба говорити зараз, а не тоді, коли кожна фракція приміряє тапочки коаліції чи опозиції.
Якби над усім цим попрацювали, була би надія, що вибори оновлять країну. Зараз з цієї надії залишилася труха.
На жаль, замість добротної інтелектуальної роботи, від якої виграла би країна, маємо тупу і деструктивну суперечку – вибори/невибори. Це як "вірю/не вірю" – картярська гра, у якій перемога залежить від двох речей – сліпої удачі і вміння брехати.
Хто міг би задати інший тон у цій розмові? Президент Ющенко. Він мав повне конституційне право розпускати парламент. Це не позбавляло його обов'язку зробити це так, щоб його укази сприймали всерйоз, а на майбутній парламент дивилися з надією.
Адже парламент – це не комп'ютерна гра, яку можна безкінечно і бездумно перезапускати після кожної лажі. Тим більше, якщо кількість запасних "життів", у цій грі обмежена.
Чи реалістично було щось змінити? Чи прийняли би таку – спрямовану в майбутнє – розмову Тимошенко і Янукович? Все це залишиться версіями. Фактом є те, що Президент обрав абсолютно законну і – при цьому – абсолютно одноклітинну, прямолінійну стратегію виходу з кризи. Тому ці вибори обіцяють мало хорошого і Віктору Ющенку, і його команді, і країні.
Чи залишається шанс для того, щоб майбутні вибори наблизили нову якість політики? Так. Деякі думки, сподіваюся, доніс у цьому матеріалі. Набагато більше розраховую прочитати у коментарях.
До речі, про формат дискусії на "Правді". Я дякую Сергію за спокійний тон і за вдумливі аргументи.
Ще одна річ, яку навчив Єль: не ставити під сумнів мотивацію опонента. Я вірю, що і мною, і Лещенком, і Ющенком, і Тимошенко, і Януковичем керує одна мотивація – успіх країни. Це не знімає з нас відповідальності бачити очевидні речі: замість оновлення майбутні вибори загрожують деградацією. Якщо нічого не зміниться...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
