Канада. Надзвичайний і повноважний шанс послужити країні
У моє життя Канада прийшла разом з українською незалежністю.
Був грудень 91-го, і Фастів, у якому я виріс, ішов на референдум під Квітку Цісик, касету з якою Тато привіз зі свого першого закордонного відрядження до Канади. Пізніше я став кореспондентом едмонтонських "Українських вістей" – це перше закордонне медіа у моєму журналістському житті. А потім (як і кожен з нас) чув сотні історій про українську Канаду, про те як українці разом з іншими канадійцями збудували дивовижну країну – з одним із найвищих у світі рівнем життя і з повагою до кожної людини.
Чи міг я уявити, що мені випаде честь поїхати туди Послом?
Зараз, перед від'їздом, хочу поділитися відчуттями і планами.
Насамперед – про моє рішення.
Чому саме Канада?
Бо це наш безцінний партнер.
Це реальний лідер міжнародної коаліції на підтримку України. За останні роки Канада часто була першою, хто протягував нам руку допомоги, – вона знаходила чіткі і недвозначні слова підтримки, запроваджувала санкції проти путінського режиму, підштовхувала до дій весь світ. Так має бути і надалі.
Це наш військовий союзник.
Це країна Великої Сімки з потужною, високотехнологічною економікою.
Нарешті це країна наймогутнішої у світі української діаспори.
Чому взагалі дипломатія?
Посол у Канаді – це надзвичайно висока у нашій дипломатичній ієрархії посада. Достеменно не знаю, чим керувалися Петро Порошенко та Павло Клімкін, пропонуючи цю посаду людині без дипломатичного досвіду. Але підозрюю, вони вірять, що мої 11 років у журналістиці та 8 років у парламенті дозволять якісно представляти Україну.
Також призначення людини з Майдану і громадського активіста має бути сигналом змін для країни і для світу. Обіцяю чітко і чесно розказати Канаді і про наш Майдан, і про нашу війну, і про наші виклики, і про міцні паростки нового. Постараюся виправдати довіру.
Чудово розумію, скільки на цій посаді мені ще належить опанувати. Готовий швидко вчитися. На щастя, починати роботу в Оттаві мені доведеться не з нуля. З того, що чую, наше посольство в Канаді – на доброму рахунку. Українські Посли минулих років – від Левка Лук'яненка до Вадима Пристайка – зробили все для того, щоб нас у Канаді поважали. Моє завдання – зміцнити те, що було збудовано раніше.
Взагалі ідеєю послужити країні на зовнішньому, дипломатичному фронті мене заразив Валерій Чалий, мій майбутній сусід – Посол України у США. Він, як і інші мої друзі, переконував, що треба працювати назовні – в умовах, де Україні, як повітря, потрібна підтримка Світу. Так і буду робити.
Що планую зробити?
По-перше, політична підтримка. У жовтні Канада обиратиме новий парламент – може з'явитися новий уряд. Для нас важливо, щоб Оттава, як і сьогодні, залишалася нашим надійним партнером.
У Верховній Раді добре засвоїв, що політика – це мистецтво будувати коаліції. Саме це допомогло мені успішно провести через парламент 60 законопроектів. Сподіваюся, ці навички стануть у пригоді і на новій посаді.
По-друге, військово-технічна співпраця. Канада уже надає нам реальну допомогу. Сьогодні канадські інструктори учать наших військових на Новояворівському полігоні – завтра це означає збережені життя на фронті і сильнішу армію, якій випало захищати не лише Україну, а всю демократичну Європу. Будемо цей напрямок розвивати.
По-третє, бізнес та інвестиції. Україна щойно підписала з Канадою Угоду про Зону вільної торгівлі. Час наповнювати цей документ реальними справами.
Нарешті команда Посольства має незмінно виконувати найпочесніше завдання – служити українським громадянам.
А ще хотілось би змінити саму філософію стосунків України та Канади. Прихильне ставлення канадців до України часто дозволяло нам сприймати канадську підтримку як щось очевидне, дароване від природи. У прагматичному 21 столітті ми маємо вибудувати осмислене партнерство, яке буде приносити обом країнам реальну, відчутну користь.
Чого не буду робити?
Не збираюся миритися з неефективністю, дурницями і корупцією. Знаю, що одна з причин мого призначення – привнести нову якість у нашу дипломатичну службу. Це можливість свіжим оком оцінити систему зсередини і допомогти тим змінам, які розпочалися у МЗС після Революції Гідності.
Що буде з моїми українськими справами?
Буду всім серцем переживати за кілька успішних проектів, які залишаються вдома.
Програма USAID "РАДА", очолювати яку мав честь останні три місяці, виходить зараз на якісно новий рівень співпраці з парламентом. Ми уже допомагаємо Верховній Раді зробити електронну революцію, а також привнести осмисленість у законотворчість. У ці дні якраз закінчуємо робочий план на 2016 рік. Є маса амбітних планів, які в разі успіху зроблять Раду відкритішою, зручнішою для громадян і ефективнішою. Щиро дякую Віктору Ляху, Олександру Піскуну, всій USAID-івській родині за довіру. Бажаю команді Програми і її новому керівнику дійснити всі наші мрії.
Реанімаційний пакет реформ. Цей спецназ реформаторів своєю енергією, креативом і позитивом електризує і заряджає нову владу. Вдячний Тарасу Шевченку, Артему Миргородському та Ярославу Юрчишину за те, що після парламентських виборів запросили у цю команду допомогти в адвокації реформ. Було круто, драйвово і значимо. Бажаю, щоб РПР залишився тим локомотивом, який не дасть країні заснути і зупинитися у змінах.
Ще про парламент. Дуже хочу вірити, що продовжить роботу наш Клуб реформ. Це унікальний майданчик, на якому без камер і преси, без зайвого шуму щотижня в Раді збираються громадські активісти та прогресивні народні депутати, які узгоджують між собою пріоритети. За багатьма нашими перемогами у сесійній залі насправді стояла непомітна робота Клубу реформ та інших агентів змін. Вірю, що і Клуб реформ, і об'єднання "Єврооптимісти" (до створення якого теж мав честь долучитися) – це ознаки нової якості політики.
Сквер Небесної Сотні, яким замучив, мабуть, уже всіх друзів та знайомих. Символічно: саме сьогодні Київрада голосуватиме за розрив незаконного договору оренди ділянки на Михайлівській площі із забудовником. Це велика перемога для нашого Скверу – успіх активістів, які створили дивовижний живий пам'ятник Небесній Сотні і домагаються повернення украденої землі місту. Прошу підтримати чудесну родину Дмитра та Жені Кулеб та інших небайдужих киян, які своїми руками подарували місту диво: Сквер має жити!
Суспільне мовлення. Мені дуже сумно складати повноваження члена наглядової ради суспільного мовлення саме у той момент, коли на фінішну пряму вийшло об'єднання всіх державних телерадіокомпаній у суспільне мовлення і коли ми впритул підійшли до повноцінного запуску суспільного мовлення. Буду тримати кулаки за Зураба Аласанію та його команду.
I нарешті "Батьківщина". Вибори і барикади, суди і мітинги, Рада і вулиця – це було 10 років яскравого і значимого життя, яким завжди буду пишатися. Безмежно вдячний Юлії Тимошенко та всім справжнім "батьківщинівцям" за можливість пліч-о-пліч служити людям і за безцінні уроки життя – уроки сили, і мужності, і мудрості, і живучості. У партії зараз унікальна можливість провести глибинні зміни – виправити помилки і потужно проявити сильні сторони. Бажаю моїм товаришам і побратимам розпорядитися цим моментом з найбільшою користю для країни.
Ті, хто знають мене і мою родину, уявляють, наскільки непросто нам залишати дім, і друзів, і рідних, і плани, і цікаву роботу, яка є і у мене, і у моєї дружини Ані. Ще не пакували валізи, а вже сумуємо – і за Києвом, і за Дніпром, і за Карпатами – за найкращою у світі країною з найтеплішими людьми...
Але є чітке розуміння, що це справді екстраординарний шанс послужити країні. Після повернення з Канади розраховую продовжити кар'єру в політиці і на державній службі. Сподіваюся, моя робота за океаном буде теж внеском у зміни тут, на Батьківщині.
У мене завжди була мрія вивести Україну в найдостойніші держави світу. На це і працюватиму. До зустрічі!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
