Українські депутати виступили в Сенаті Ірландії
➡ Нам випала велика честь виступити делегацією українських депутатів у Сенаті Ірландії.
Це стало першим таким виступом української делегації в Парламенті Ірландії, і першим особистим (а не онлайн) виступом делегації наших парламентарів в іншому парламенті за час війни.
Запрошення ми отримали після того, як місяць назад у Києві були наші колеги-ірландці.
Тоді вони відвідали Бучу та Бородянку в рамках поїздок для депутатів Європи він United for Ukraine – і, за їхніми словами, повернулися зовсім іншим людьми, і направили власні сили на максимальну допомогу Україні.
Після цього – ірландський парламент став одним із 7 у світі, що визнав війну в Україні геноцидом.
І спікер Марк Дейлі офіційно запросив нас виступити у Сенаті. Це велика честь.
➡ Тут рідко виступають іноземці. Колись тут виступали Президенти Кеннеді та Нельсон Мандела. А тепер виступали ми з колегами – Лесею Василенко, Ростиславом Тістиком та Дмитром Наталухою.
У ложі для публіки в цей час – були українці, які зараз знайшли прихисток в Ірландії.
Мій виступ у Сенаті починався ірландською.
Це привітання ірландською мовою – буквально декілька фраз – ми вчили більше, ніж півгодини, із нашими друзями-сенаторами о першій ночі, за що їм дуже дякую. Ну дуууже важка мова.
Але коли ще в житті буде така можливість сказати привітання стародавньою й красивою ірландською у самому залі "Шенату" ірландського Парламенту)
Goh rev meelah
Mav og-ut
A k-hoh-er-lig
Iss mawr un
Un-oor doo-in
Veh un-shuh inn-yu
Дуже дякую спікеру Сенату! Для мене велика честь бути зараз тут!
Ми знаємо, що подібне запрошення виступити в ірландському Сенаті – дуже рідко надається іноземцям.
І для нас – це ще одне підтвердження тієі безпрецедентної підтримки, яку нам надає ірландський народ протягом цих останніх більше 100 днів війни.
-
Війна іде більше 100 днів, але, повірте, для українців – це один нескінченний жахливий день, який ніколи не закінчиться.
Вчора у Донецькій області росіяни вбили 6-річного хлопчика. Він загинув у власному ліжку у власній кімнаті, де мирно спав.
Учора росіяни також обстріляли "Ураганом" Дніпропетровську область, де живуть мої дідусь і бабуся. Вони відмовились звідти евакуюватись.
Це місце, де вони завжди жили й будуть жити. Слава Богу, вони впорядку. Але, як мінімум, троє українців – цивільних осіб загинули за один лише останній день. І це те, що ми вважаємо "хорошим" днем.
-
О четвертій ранку 24 лютого 2022 року, коли почалась абсолютно дика й варварська агресія Путіна в Україні, я знаходилась у своїй квартирі в центрі Києва.
І те, що вразило і шокували мене тоді найбільше, – не те, що над моєю головою розривались снаряди і збивались російські ракети, а те, наскільки жахливо схожим був цей момент – на щось, що мені розповідала моя бабуся про початок Другої світової війни, коли я була дитиною.
Чесно, я ніколи особливо уважно не слухала ті її історії, бо вважала, що цим історіям – не місце у моєму сучасному світі та моєму майбутньому.
У світі військових точних дронів, де війна йде зазвичай у кіберпросторі, світі супутникових зйомок, Будапештських меморандумів, усіх Женевських конвенцій та безлічі інституцій міжнародного права, я не вірила, що один диктатор та його солдати почнуть масово вбивати мирних людей, жінок та дітей, всього лиш 30 хвилин від моєї квартири в центрі міста.
Я психологічно не була готова, і досі не можу до кінця повірити, що лише за 30 хв. від моєї квартири, у Бучі, Бородянці та інших невеличких містах ми ексгумуємо людей із братських могил.
Що там убивали мирних мешканців, які йшли по вулицях за продуктами, по декілька днів ґвалтували жінок та дітей, піддавали їх тортурам, вбивали, намагались спалити їхні тіла...
-
Політика замирення диктатора померла, коли перша російська ракета влучила в пологовий будинок у Маріуполі.
А зараз Путін, очевидно, планує заморити голодом декілька континентів, щоб відбудувати свою так звану російську імперію, і виграти війну в Україні.
Це ставить політику колонізації та імперіалізму на зовсім іншим рівень, чи не так?
За даними ООН, продовольча криза, яку почала Росія, блокуючи наш експорт зерна та їжі в наших портах Чорного моря, – означає голод для більше, ніж 1 млдр людей у різних країнах світу – Африці, Близькому Сході та інших!
Голод став зброєю.
На жаль, в історії це сталося не вперше.
Ірландці дуже добре знають, що це, коли використовують голод, як зброю.
Українці, на жаль, знають це теж дуже добре. І цієї осені ми будемо вшановувати 90-ті роковини Голодомору, який і тоді скоїли росіяни в 1932-33 роках і який вбив мільйони українців.
Не вперше світ проходить через голод, який використовується, як зброя у війні.
Але ми з вами маємо зробити так, щоб це було востаннє, коли будь-який диктатор чи країна використовують їжу, як зброю.
Путін помилився з українцями.
Бо у нас можна забрати багато чого, але в нас не можна забрати право самим обирати власне майбутнє та самим керувати власним життям.
У цьому ми дуже схожі з ірландцями.
Ми така ж незалежна, горда та вперта нація.
Президент Кеннеді, виступаючи тут, у вашому Парламенті, колись давно процитував поета Джона Бойла О'рейлі.
О'рейлі писав:
"Світ дуже великий, та він стає дуже маленьким, коли ворог починає проти вас боротьбу навіть на іншому його куточку".
Світ став дуже маленьким для українців.
Світ звузився, зменшився для кожної матері, яка залишалась у підвалі зі своєю дитиною в Бучі та Бородянці, прислухаючись до звуків бомб.
Світ страшенно звузився для кожної жінки, яка цілувала свого чоловіка, проводжаючи його на війну на кожному українському вокзалі.
Світ дуже зменшився для кожної сім'ї, яка бігла від війни і була вимушена виїхати до іншої країни разом зі своєю дитиною та однією сумкою речей.
Світ дійсно став дуже маленьким для українців.
Але в той же час – світ відкрився для нас, розширився із любов'ю, солідарністю, добротою, якою ми ніколи не знали раніше за всю нашу тисячолітню історію.
Ми надзвичайно натхненні тим, як ви, ірландці, відкрили ваші серця і домівки для всіх українців, які цього потребували.
Ви прийняли більше 35 тис. українських переселенців, і ми надихаємось вашою історією, сміливістю, вашим умінням залишатись людьми через усі темні часи вашої історії.
Вашим характером, який поєднує в собі надію, сміливість, силу та оптимізм.
Ваша дружба та великодушність – ніколи не будуть нами забуті.
Ірландія показала приклад високих моральних стандартів та найвищого лідерства для наслідування для всіх інших націй та країн, особливо країн Європи.
Ми сподіваємось, що Європа послідує за цим прикладом, і надасть нам повноцінний статус кандидата в Європейському Союзі за декілька днів, оскільки майбутнє сильної Європи залежить від цього рішення.
Україна – переможе!
Разом із вами ми переможемо в цій битві за свободу проти рабства, за світло проти темряви і за наше спільне, демократичне, щасливе майбутнє.
В Україні ми говоримо "Слава Україні!"
А тут я хочу сказати "Слава Ірландії!" або "Ay-ruh abb-oo".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
