Тези до Плану і Стратегії Відновлення України (частина 1)

"Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути"

(В'ячеслав Липинський, "Листи до братів хліборобів")

Щасливе майбутнє України можливе лише за умови її повноцінної інтеграції та перебування у загальноєвропейському цивілізаційному й культурному просторі – як невід'ємної складової спільноти демократичних країн Європи та світу. Це зумовлено не абстрактними теоріями чи тимчасовою політичною кон'юнктурою можновладців. Історія нашого походження, культурний розвиток і географічне положення фактично не залишають іншого шляху для суверенного, самодостатнього й успішного розвитку України та її Народу.

Водночас цей цивілізаційний вибір не реалізується сам по собі. Без спільної роботи громадянського суспільства, відповідальних еліт і чітких стратегій розвитку його втілення буде неможливим. Альтернативою може стати поглинання авторитарною, кланово-феодальною моделлю, більш притаманною азійському культурно-цивілізаційному простору, що становить загрозу для України як європейської держави.

Для утвердження європейського, демократичного напряму розвитку України ключовими пріоритетами мають стати стратегії зміцнення чотирьох основних елементів державної сили: ЕКОНОМІКИ, АРМІЇ, ДИПЛОМАТІЇ та нової ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ. Їхній розвиток має досягти такого рівня, який би надійно стримував Росію від будь-яких нових планів чи спроб агресії.

Досягти цього можна за умови реформування політичної системи управління, формування принаймні двох партій, заснованих на ідеології демократії – однієї консервативного та іншої ліберального спрямування, ліквідації системної корупції у владі та повернення до неї професійної й фахової еліти.

Двома Майданами непокори у 2004 і 2013 роках, а також 12-річним спротивом проти азійського за формою російського авторитаризму Україна довела, що має свободолюбний, схильний до демократії народ і одних із кращих у Світі професійних воїнів. Настала черга реформувати її ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ, які мають стати гідними і Народу України, і його мужніх Солдат.

Подальше їх формування шляхом виборів має здійснюватися у переважній більшості із ПРОФЕСІЙНИХ ЕЛІТ країни та із кращих представників АРМІЇ. Час голосування за багаторічних "професійних політиків", "молодих єврооптимістів", "викривачів-популістів", фахових невігласів з числа "громадських активістів" та "ефективних менеджерів" без попередньої фахової, професійної біографії минув. Україна вже сплатила надто високу ціну за помилки на виборах у минулому.

Уже накопичений досвід свідчить, що талановиті й навіть геніальні люди, так само як і професійна, фахова еліта, олігархам і корумпованій владі не потрібні. Вони є загрозою для їх панування та розкрадання ресурсів і багатств держави.

ЗМІ, якими вони володіють, талановитих професіоналів і фахову еліту "не помічають". Вони їх не лише не популяризують, а й свідомо обливають брудом, поширюють наклепи та застосовують чорний піар. Мета – не допустити їх до політичної влади й створити у масовій свідомості їхню штучну заміну у вигляді "паперових фахівців" із "своїх", штучно розкрученої під контролем влади "рейтингової еліти". На кшталт: "героїв Майдану", "любих друзів", "єврооптимістів", "молодих облич при владі", "активістів громадянського суспільства", "викривачів", "успішних волонтерів", "героїв війни"...

Таким чином і були знищені за останні десятиліття залишки професійної, позапартійної складової всередині державних органів управління. Діюча "політична еліта" була заповнена цинічними ділками, політичними конформістами, криміналом, навіть зрадниками та продажними фаховими невігласами. Це й стало одним із додаткових чинників, що спровокували агресію проти України та війну.

Становим хребтом державності України мають нарешті стати ФАХОВІ ПРОФЕСІОНАЛИ і АРМІЯ, а не каральні органи, які готові захищати корумповану політичну систему.

Наступним кроком відновлювальної стратегії мають стати відродження і зміцнення індустріально-виробничого потенціалу та продуктивно-інноваційної економіки України. Пріоритетний державний протекціонізм і кардинальне зменшення податкового тиску на малий та середній бізнес є необхідними умовами цього процесу. Без таких економічних заходів збільшення чисельності середнього класу в Україні – як соціальної основи існування демократії – є неможливим.

Потенціал для цього в Україні є навіть без зовнішньої підтримки. Подолання корупції та реальна боротьба з нею на верхівці влади є одним із головних джерел внутрішнього фінансування цих програм. Це дозволить припинити подальше пограбування природних ресурсів однієї з найбагатших ними країн світу.

Нагадаю, що, окрім усього іншого, Україна посідає перше місце в Європі та 44-те місце у світі (серед 195 країн) за територією – 603 548 км². За площею орних земель – а це майже 33 млн га – вона також посідає перше місце в Європі та шосте у світі. Орні землі становлять близько 53 % території України, що є найвищим показником у Європі.



Україна також посідає перше місце в Європі за запасами уранових руд. Має власну розвинену атомну енергетику, друге місце в Європі та 10-те у світі за запасами титанових руд. Друге місце у світі за запасами марганцевих руд – приблизно 2,3 млрд тонн, або близько 12 % світових запасів. Друге місце у світі за запасами залізної руди – близько 30 млрд тонн. Друге місце в Європі за запасами ртутної руди та третє місце в Європі – за запасами сланцевого газу. Це також 13-те місце у світі; їх оцінюють наразі приблизно у 22 трлн кубометрів. За запасами вугілля – сьоме місце у світі: приблизно 33,9 млрд тонн підтверджених ресурсів.

Не забуваймо також, що сьогодні Україна є розвиненою індустріально-виробничою країною з доволі розвиненою внутрішньою інфраструктурою. За потужністю підземних сховищ природного газу вона посідає третє місце у світі та друге в Європі. За довжиною магістральних газопроводів – друге місце в Європі та четверте у світі. А за довжиною залізничних колій – одинадцяте місце у світі: близько 21 000 км.

За потужністю атомних електростанцій Україна посідає третє місце в Європі та восьме у світі. До того ж ще до початку війни Україна посідала перше місце в Європі за виробництвом аміаку, третє місце у світі – за виробництвом локаційного обладнання та експортом заліза, а четверте місце – за експортом турбін для атомних електростанцій, ракетних двигунів, титану та глини. Восьме місце – за експортом руд і концентратів. Дев'яте місце – за експортом продукції оборонної промисловості та десяте – за виробництвом сталі. Приблизно 32,4 млн тонн на рік.



Ще раз наголошую: Україна посідає перше місце в Європі за площею орних земель та третє місце у світі – за площею чорноземів. Їх оцінюють приблизно у 25 % світових запасів. Перше місце у світі за експортом соняшникової олії, друге – за вирощуванням ячменю та четверте – за його експортом. До 2022 року Україна посідала третє місце у світі за вирощуванням кукурудзи та четверте – за її експортом і виробництвом картоплі. П'яте місце – за виробництвом жита. Четверте місце у світі – за експортом меду. Восьме місце – за експортом пшениці та дев'яте – за виробництвом курячих яєць. А також 16-те місце – за експортом сиру.

Але, як зазначено вище, реалізація такої стратегії можлива лише за участі тих, хто має панорамне й системне бачення світу та місця України в ньому. Без рожевих окулярів і популізму, без ілюзій щодо безкорисливих союзників і партнерів. З фундаментальними професійними знаннями та практичним досвідом попередньої фахової діяльності перед їх обранням до політичної влади в країні.

Війна і руїна вже довели, що спроби попереднього державотворення без ЦІЛІСНОГО бачення архітектури побудови ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ призвели на практиці до появи олігархічно-кланової автократії, яка лише прикривається псевдодемократичними процедурами. І, по суті, робить спробу копіювання російської, азійської моделі, проти якої й постав і бореться НАРОД і АРМІЯ України.

Надзвичайно важливим у цьому плані є підвищення політичної культури суспільства та окремих виборців в Україні. Повставати проти авторитаризму, виходити на Майдан наше суспільство вже вміє. Але обирати після цього гідний уряд – ні. Двічі перемогу Народу над свавіллям влади підступно "крали" політичні сили зі "сцени Майдану". В обмін на популізм і порожні гасла, без стратегії та намірів реальних реформ, нові-старі політики ставали ще багатшими, а політична система – ще менш прозорою й більш авторитарною.

Саме для цього потрібне формулювання нових стратегій і законів побудови демократії. Поширення серед виборців базових демократичних цінностей, яких не на словах, а на ділі мають дотримуватися й впроваджувати у повоєнне життя нові народні обранці.

Три основні закони демократії були сформульовані та опубліковані перед останніми президентськими виборами 2019 року (газета "День", стаття "Невивчені уроки Гетьманату та національна ідея України у сучасних умовах" (2), 2018: https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2). Вони отримали національне свідоцтво про реєстрацію авторського права (N87693 від 11 квітня 2019 року).

Першим законом сучасної демократії можна назвати закон необхідного рівня розвитку соціально-економічної бази та політичної культури громадянського суспільства з метою забезпечення успішного функціонування інститутів влади за демократії.

Його суть у тому, що необхідними, але не достатніми умовами для існування в країні успішної демократії є наявність критичної маси заможного середнього класу і певного рівня політичної культури громадянського суспільства.

Вони мають бути достатніми для забезпечення функціонування демократичних інститутів влади, контролю над владою з боку суспільства і необхідної адаптації алгоритмів управління в країні для захисту демократії відповідно до змін як внутрішнього, так і зовнішнього середовища навколо країни.

Другим законом сучасної демократії, вважаю, можна назвати закон конфігурації (розподілу, балансу і противаги) органів влади за демократії.

Це означає, що справжня, а не формальна виборність, підзвітність і прозорість органів влади за демократії, а також рівність усіх громадян перед законом можуть бути забезпечені лише за реального відокремлення одна від одної трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової.

При тому, що максимально можлива кількість внутрішніх функцій державного управління має бути передана на якомога нижчий із можливих рівень управління – до місцевого самоврядування, а права парламентської опозиції – визначені і захищені законом.

Третім законом сучасної демократії можна назвати закон політичної стабільності, сталості і фаховості органів державного управління за демократії.

Суть його полягає в тому, що необхідною, але не достатньою умовою політичної стабільності за демократії є наявність у країні принаймні двох партій невождистського типу, заснованих на ідеології демократії. Ці партії можуть відрізнятися одна від одної баченням процесів еволюційного розвитку світу. Одна може бути консервативною, інша – ліберальною, але їх мають об'єднувати спільні демократичні цінності: виборність, підзвітність і відкритість органів державної влади перед суспільством.

Що стосується збереження сталості і фаховості органів управління за демократії, то це має забезпечуватися законодавчо визначеною системою захисту позапартійних кадрових професіоналів від протиправного впливу на них з боку політиків.

Політики змінюються при владі після кожних виборів, тоді як позапартійні професіонали кар'єрно зростають протягом десятиліть роботи. Саме вони мають бути носіями інституційної пам'яті, фаховості та сталих державницьких традицій органів управління.

Запорукою всього цього мають бути свобода слова та вільні від протиправного впливу, фахові й патріотичні засоби масової інформації – четвертий елемент недержавної влади за демократії.



Нагадаю, що якщо "четверта влада" – ЗМІ не допомагають суспільству відрізняти політичні та професійні еліти одну від одної, не популяризують кращих професіоналів, здатних системно й панорамно мислити, розробляти науково обґрунтовані стратегії, але які не мають можливостей прийняття стратегічних рішень у країні, то вони штучно стримують процес оновлення політичних еліт. Фактично стають співучасниками депрофесіоналізації, нефаховості та корумпованості органів державної влади. Сприяють і прокладають шлях до влади шахраям, популістам, корупціонерам і злочинцям...

Справжні ж орієнтири для визначення еліт давно сформульовані:

"Влада, не керована мудрістю, призводить до безладдя і несправедливості"

(Сократ, V ст. до н.е.)

"Ті, хто купують владу за гроші, звикають одержувати з неї прибуток"

(Арістотель, IV ст. до н.е.)

"Еліта – це люди, котрі вміють дивитися далеко вперед і зберігають головне – людську гідність. У світі було б набагато менше зла, якби всі, хто має владу, розуміли, що в їхніх руках прекрасний спосіб служити іншим людям"

(Кардинал Любомир Гузар)

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.