Як ми з сусідами стали самоорганізованими та політично активними громадянами

Вчора я весь день нервував. Вперше в житті я організовував зустріч для кандидата в депутати. Соромно мені не було, а ось чи прийдуть люди – серйозно хвилювало.

Не тому, що боявся кандидата:). Ігор Луценко сам знає, наскільки важко достукатися до людей. Він став одним з тих камікадзе, які без грошей, без домовленостей з великими партіями пішли ставати політичною елітою. В сподіванні, що його підтримають ті, хто разом з ним валив паркани, боровся за історію Києва, просто потребує нормальних політиків.

Теоретично ми всі їх потребуємо. Але тепер, коли висунулися Таня Чорновіл, Таня Монтян, Вася Гацько – люди, яких ми роками знаємо по їхніх громадських справах, як ми їх підтримуємо?

Велика шана тим, хто відгукнувся на заклики допомогти. Але набагато більше начебто поінформованих, успішних і адекватних людей, як я з сумом бачу, займає позицію "і цей до корита".

Вона дуже зручна. Не треба жертвувати гроші. Не треба роздавати листівки. Взагалі нічого не треба робити. У листопаді можна буде сказати "кляті українців знову вибрали самих уродів. Треба звідси валити".

Я вчора хвилювався не за це. В мене сусіди по кварталу самі стали громадськими активістами. Рік тому ми з ними почали гуртуватися через небажання втратити наш дитячий майданчик. Його Київрада з Олександром Поповим на чолі віддали під забудову міліції. І ніяк не хочуть повертати. Ми з сусідами почали організовувати мітинги, звернулися до суду, Київраду штурмували. Коротше, познайомилися за останні 15 місяців.

Ми тепер вітаємося при зустрічах. В нас є імейл-розсилка. І традиція збиратися за оголошеннями на під'їздах. Як правило, я їх складаю, а потім кожен в себе розклеює.

На початку тижня я (із легким відчуттям сорому, було все таки) використав все це в політичних цілях. Написав листа в розсилку, прикріпив текст оголошення, розвішав на під'їздах свого будинку і з острахом став чекати.

Чи прийдуть сусіди? Чи трансформується наша громадська активність у розуміння, що проблеми країни можна вирішити лише справжньою зміною стосунків людей з владою? Що нормальна влада буде лише коли ми почнемо її висувати з самих себе, давати їй завдання, фінансувати під час кампанії, ну а потім жорстко контролювати, до чого всі ці інвестиції призвели?

Оголошення на своєму будинку я розклеїв вночі з понеділка на вівторок (з роботи пізно повернувся). У вівторок радісно помітив оголошення на інших будинках, плюс на дереві на самому майданчику. В середу ще радісніше констатував, що ніхто не зриває.

Ну а потім весь четвер боявся, що ніхто не прийде. Ігор сказав, що очікує п'ятьох. Я для себе прийнятним результатом визначив десять. (Мова йде про квартал з семи невеличких будинків на Гоголівській, де половина квартир – офіси чи порожні через високу вартість оренди плюс корпуси Драгоманова).

Прийшло 15 – не рахуючи нас з Марічкою. Годину слухали Ігоря, вимогливо розпитували, як він використає мандат, давали йому поради.

Я був щасливий як слон. Якщо в кожному кварталі виникне самоорганізація, якщо в кожному кварталі люди без гречки, яскравих бордів, а через розуміння важливості цього особисто ходитимуть розбиратися, кого обирати – нові політики, як і нова політика в цій країні переможуть миттєво.

Для цього є лише одна перепона. Треба, щоб в кожному кварталі знайшовся організатор