Як вдалося захистити свободу слова

Віктор Шокін, Генпрокурор часів Петра Порошенка, поставив мене перед складним вибором. Він отримав вердикт Київського апеляційного суду, що мої слова про його корумпованість у трирічної давнини інтерв'ю журналістці Тані Даниленко є наклепом. І, згідно з рішенням суду, я мав піти виступити на телебаченні із заявою, що Шокін – не корупціонер.

Я обдумував варіант свідомо не виконати вимогу суду. Не лише тому, що Шокін такі корупціонер. Подібне рішення суду наступало на свободу слова. У демократичній країні будь-який громадянин та громадянка повинні мати право вільно висловлювати будь-які критичні оцінки щодо будь-якого посадовця. Це допомагає змінювати владу, допомагає відстоювати добрі рішення і блокувати погані. В Україні цим правом користуються мільйони і заперечення цього права судом було поганою новиною.

Але на допомогу прийшов Верховний суд. Його судді Євген Синельников, Олена Білоконь, Наталія Сакара та Сергій Хопта задовольнили мою касаційну скаргу. Що мені особливо приємно – у їхньому рішенні якраз про демократію і написано: "...Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, прискіпливої уваги і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю...". От така чудова новина. Що важливо, рішення Верховного суду формують практику для всіх інших суддів. Тобто тепер кожен, чию думку чи критику високопосадовця намагатимуться обмежити, може посилатися на цей судовий вердикт