3 грудня 2014, 15:23
Попрощатися зі Сверстюком можна завтра у Будинку вчителя з 11:00 до 13:00
Церковне прощання розпочнеться сьогодні у Церкві Різдва Богородиці УАПЦ (район Совки, вул. Каменярів, 13-15). Тут є докладніша інформація про прощання
Публікую тут також слова прощання його соратників, учасників Ініціативної групи "Першого грудня".
Слово прощання. Пам'яті Євгена Сверстюка
Сталося немислиме: відійшов у вічність той, хто не повинен був відходити ніколи. Хто мав бути з нами завжди – бо як же Україна без Євгена Сверстюка?
Чим більше слабшали його фізичні сили, тим більшою моральною опорою він ставав. Він стояв на всіх людських роздоріжжях, щоб вказати на шлях віри: "На цьому шляхові переможеш".
Хай благословенною буде душа тієї скромної волинянки, що першою напоїла свого сина живою водою віри. Через нього вона напоїла мільйони.
Він увібрав у своє серце ледь не всі болі свого народу: кривди національного гніту, лихоліття війни, злочини комуністичного режиму, цинізм з боку пострадянських керівних еліт. І все ж його постать випромінювала любов і закликала до миру.
За свою вірність Правді і незламність Духу він платив дорогою ціною – у тюрмах і карцерах, на етапах і засланні. Його, невинного, гнали конвої і принижували пігмеї. Та він залишався зразком високої гідності, яка не підвладна злу.
І чим більше довкола нього руйнували храми, переслідували за молитву чи паплюжили святині, тим більше Євген Сверстюк розчищав місце для Бога у своїй душі та прокладав стежки до Нього для інших людей.
Він явив Україні високий калібр православʼя. І невтомно редагуючи свою газету "Наша віра", він скромно свідчив, що наріжний камінь таки займе колись належне місце в арці світобудови.
Євген Сверстюк любив Україну, а Україна любила його. Бо з ним, великим, вона сама ставала великою. І таки справді стане великою, якщо вчитається у його книги й прислухається до його моральних максим.
Офіційний некролог за Євгеном Сверстюком не має сенсу: його найбільші здобутки записані не в трудовій книжці, а в людських серцях. А ще не має сенсу тому, що під таким некрологом треба було б підписати більшість українського народу поіменно.
В цю пору прощання наше слово має лише один і найвищий сенс: це слово вдячності. Є щось особливе в тому, що Євген Сверстюк – член Ініціативної групи "Першого грудня" – помер саме 1 грудня. Це ніби його прощальний заповіт.
Дякуємо Тобі, наш високий Друже, за великий дар побратимства! Хай Господь оселить Твою душу там, де спочивають усі праведники української землі. Вічная Тобі памʼять!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
