Вихід із тупикової правової ситуації – НАЦІОНАЛЬНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ (ч.1)
Що таке суддівська доброчесність?
- Той суддя є доброчесний, що згідно своїм сумлінням сповняє свій обов'язок, старається щиро використати усі засоби і згідно свого сумління, фактів вчинити так, як приписує закон, суддя, який старається пізнати правду.
Який рівень доброчесності має бути в кандидата/кандидатки на посаду судді Верховного Суду?
- Якщо ви маєте сумнів у доброчесності людини, ви не можете її рекомендувати.
Це фрагмент розмови членів Громадської ради доброчесності (спецорган від громадськості для перевірки суддів і кандидатів на посади суддів на відповідність критеріям доброчесності й професійної етики) з одним із моральних авторитетів Любомиром Гузаром на початку зими 2017 року.
Ця розмова була за пів року до його смерті – Блаженніший вже майже не бачив, погано чув, але зберігав гострий розум і велику людяність. Він зрозумів наші питання і проблему судової системи – це доброчесність суддів.
Пізніше ми зустрічалися із наступником Гузара на посаді голови УГКЦ – Святославом Шевчуком (дисклеймер: я не є парафіянкою УГКЦ, просто инші ієрархи не виявляли зацікавленості у темі судової реформи, тому й цитую Гузара та Шевчука). Його розуміння ситуації вражає точністю в описі проблеми відсутності доброчесності у дуже й дуже багатьох українських суддів:
"Я думаю, що в судді має бути інстинкт відчуття добра. Судовий процес суддя проводить всередині себе, зіставляє зі своїми уявленнями про добро і зло, право, істину і справедливість", – сказав Святослав Шевчук.
Саме тому ми ніколи не дочекаємося від Тупицького (голова Конституційного Суду України (далі КСУ) і йому подібних справедливих рішень – Тупицький проводить процес всередині себе, а в тій середині задача прикупити земельки в окупованому Криму й приховати це від суспільства.
Володимир Зеленський пропонує вигнати Тупицького та всіх инших суддів КСУ за свавільне рішення про знесення системи антикорупційних органів та інструментів, створених в Україні ціною життів Небесної Сотні.
Правники б'ються головою об стіну від цієї пропозиції Зеленського – його пропозиція суперечить Конституції так само як, на мою думку, і скандальне рішення КСУ про знесення антикорупційних органів та інструментів. Водночас юристи говорять, що лишати КСУ в тих повноваженнях і виконувати те рішення, це все одно, що стояти перед дулом пістолета і покірно чекати пострілу в голову (це я цитую з коментарів на фейсбуці відомого правника, професора, члена правління Центру політико-правових реформ Миколу Хавронюка).
Але подивімось трохи вище і далі за цей правовий спір. Припустімо, з юридичною стороною розібралися – варіанти є. А Що далі? Хто призначатиме нових суддів КСУ? Зеленський у своєму законопроєкті пропонує "згідно з чинним законодавством", але це законодавство теж неякісне.
Чинний Закон "Про Конституційний Суд України" пропонує трьом суб"єктам подання – З'їзду суддів, Верховній Раді і Президенту проводити власну конкурсну процедуру. Хоча спершу ідея була така: створюється одна конкурсна комісія, яка відбирає кандидатів на посади суддів КСУ – формує такий кадровий резерв із людей з моральним авторитетом і визнанням у науковому середовищі – а далі Президент, Верховна Рада чи З'їзд суддів обирають для заповнення своєї квоти людин із цього списку. Насправді нормальний конкурс проведено було тільки президентом Порошенком і то тільки тому, що Сергій Головатий дуже хотів стати суддею і КСУ і, що називається, розвів Порошенка через публічну площину на справжній конкурс, на якому переміг Головатий і професор Ужгородського університету Василь Лемак (обидва голосували проти скандального рішення КСУ і написали свою розбіжну (окрему) думку.
Натомість З'їзд суддів отримав від Ради суддів абсолютне неконкурсний список претендентів і проголосував за суддю з ознаками недоброчесності у майновій декларації. А народні депутати порушили свій же закон і подали кандидатури на посади суддів КСУ від панівних фракцій, а не від усього парламенту.
Тому чинне законодавство – погані ліки для Конституційного Суду. Ще гірші справи із тими, хто буде за цим законом подавати кандидатур до КСУ. Хто це – Андрій Єрмак в ОП, Олександр Дубінський у парламенті й та сама Рада суддів, яка покриває і "захищає" ОАСК від НАБУ?
Який же вихід із тупикової ситуації? Відповідь не лежить на поверхні, наразі її просто не існує. Її треба виробити – на Національному круглому столі за участі моральних авторитетів українського народу та визнаних правників. Щось подібне зробили поляки у 1989 році - у них, на мій погляд, ситуація була ще складніше – народу Польщі треба було домовитися із ворогами, а нам треба домовитися зі справедливістю.
Ще один подібний процес був у Німеччині 1970-х рр, коли треба було домовитися про закриття шахт у Рурському басейні. За той круглий стіл запрошено було і вугільних олігархів, типу, сім"ї Крупп, і їх зобов"язали за те, що користувалися 150 років надрами цих земель, побудувати за свої кошти театри й університети (що вони й зробили, бо це було рішення німецького народу, сформульоване у Національному круглому столі).
Олігархів теж треба запрошувати, щоби повідомити їм нові правила гри для них – на Національному круглому столі ми маємо відрізати олігархів від безмлімітного доступу до наших ресурсів і до ухвалення рішень, зокрема, кадрових, зокрема, у судовій системі.
Де можна організувати такий майданчик? – Давайте запропонуємо Національну суспільну телерадіокомпанію України – ця компанія існує на гроші платників податків і НІЯК і НІЧОГО не винна жодному з олігархів, президенту, прем"єр-міністру чи спікеру, головам фракцій, суддям КСУ тощо. Модерувати Національний круглий стіл можуть журналісти цього суспільного мовника та журналісти справді незалежних ЗМІ – рівновіддалені від олігархів і політичних сил. А робочі групи за напрямками можуть модерувати самі правники.
Цей шлях тривалий і, напевно, виснажливий, але може дати відповідь, яка розблокує поступ у справедливе і легітимне майбутнє.
Маленький дисклеймер: я працюю ведучою на Українському радіо Націаонільної суспільної телерадіокомпанії України, ця ідея є виключно моєю, але колеги дуже вітають і готові над цим працювати)
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
