Що робити з Бутусовим?
"Якщо Служба безпеки України нічого не зробить щодо Юрія Бутусова, який постійно безнаказано викладає тонни інформації щодо наших військових, позицій, оперативної обстановки, розхитує, дезорієнтує і підіграє Росії, вважатиму, ніяка поступова реформа вже немає сенсу. – мені цей допис народної депутатки Мар'яни Безуглої нагадав фрагмент із "плівок Гонгадзе", де тодішній президент України Леонід Кучма наказує щось зробити із журналістом Георгієм Гонгадзе:
КУЧМА: Я говорю: вывезти, выкинуть, отдать чеченцам...
КРАВЧЕНКО (міністр внутрішніх справ):...Мы сделаем так, как положено.
КУЧМА: Или привезти туда, раздеть, без штанов оставить, пусть сидит.
Ви теж не бачите посутніх відмінностей між закликом Безуглої до голови СБУ розібратися із журналістом Бутусовим та наказом Кучми очільнику МВС приборкати журналіста Гонгадзе?
Питання не в тому, чи порушив щось Юрій Бутусов. Якщо пані Безуглій, ким би вона не була, здалося, що журналіст справді шкодить обороні, вона могла розпочати публічну дискусію про професійність і благонадійність відомого журналіста, або написати заяву про скоєння злочину. Але не закликати пана Баканова – людини зі своєї ж пісочниці "Слуг народу" щось зробити із Бутусовим.
А тепер щодо роботи журналіста, зокрема, на війні. Навіть на війні журналіст не є чиєюсь обслугою. Це називається СВОБОДОЮ СЛОВА.
У блискучій роботі директора Гарвардського українського наукового інституту, всесвітньої відомого історика і впливового вченого Сергія Плохія "Забуті покидьки Східного фронту" є чудовий приклад, що таке свобода слова для американців навіть на війні.
Отже, Сергій Плохій описує операцію "Шаленець" – це історія про те, як у 1944 році американські бомбардувальники злітали з аеродромів Британії та Італії, атакували цілі у Німеччині й не верталися назад, а сідали на летовищах в Полтаві та Миргороді. Там були облаштовані американські авіабази.
В ніч проти 22 червня 1944 року німецькі бомбардувальники атакували американські авіабази на Полтавщині. Сергій Плохй назвав цю подію "Перл-Гарбор серед степу". Тоді німці розбомбили 46 американських літаків. Причина таких величезних втрат – неспроможність радянської ППО відбивати такі атаки з землі й відсутність в радянському арсеналі нічних винищувачів для відбиття нападу з неба.
Далі цитую Сергія Плохія: "Генерал Джон Дін у військовій місії США намагався обмежити завдану американсько-радянським відносинам шкоду й робив усе можливе, щоб зменшити напруженість, уникнути прямих звинувачень, і, головне, не допустити, щоб журналісти країни Великого альянсу (зокрема, американським журналістам, – прим. авт.) повідомляли про бомбардування навіть тоді, коли вже й берлінське радіо тріумфально транслювало новини про полтавський рейд".
Сергій Плохій пише, чому для американців конче важливо було не посваритися із росіянами й зберегти бази на Полтавщині, а в перспективі домовитися про розміщення авіабаз на радянському Далекому Сході для війни із Японією.
Але! Далі знову цитую історика: "Дух співпраці на полтавських базах стрімко погіршувався, напруга зростала. Справу ускладнило те, що західні ЗМІ ВІДМОВИЛИСЯ виконати вказівки генерала Діна".
Не знаю, що ще додати до такої ілюстрації свободи слова як непорушної цінності навіть піл час війни. Додам лише, що для Мар'яни Безуглої найкращий варіант зараз – це вибачення за необачне висловлювання. Гадаю, суспільство та й сам Юрій Бутусов з розумінням поставилися б до цього з огляду на те, що пані Мар'яна зараз знаходить у пеклі війни – у Лисичанську і надмірна емоційність заяв (якщо це справді надмірна емоційність) буде багатьом зрозуміла. Важливо, зрозуміти помилку і вчасно виправити. І, якщо пані народна депутатка вбачає ознаки злочину у якихось діях, то мусить офіціно звернутися із заявою про скоєння злочину до органів до органів правопорядку.
А головне – тримати у фокусі ту модель України, за яку ми всі б'ємося – це демократична країна, в якій демократичні цінності, зокрема, свобода слова і верховенство права визначають межі допустимого для всіх представників влади.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
