25 жовтня 2013, 12:38

Старый русский детектив. От що читають на думку українського посольства українці в Польщі

Гордість переповнює з-за кордону за українську владу. У Варшаві є тижневик "Наше слово". Це видання українською мовою для українців Польщі. В основному його читають українці, що народилися в Польщі, це була їхня земля, на якій жили їхні батьки і батьки їхніх батьків. З мов вони здебільшого знають лише українську і звісно польську. На 50% видання фінансується за гроші уряду Польщі, інші 50- це підписка. Однак нещодавно виданню зокрема, та українцям Польщі загалом вирішило допомогти українське посольство в Польщі. Два тижні тому передало три ящики відбірних книг. Ось кращі зразки:

Старый русский детектив

Иван Франко по-русски та Натан Рыбак Ошибка – Оноре Де Бальзака

Вехи священной истории

Владимир Роговой – Иду я по жизни и песни слагаю

История украинской ССР-1 том

Ну і щоб зовсім передати єдність братів слов'ян українське посольство у Варшаві українцям Польщі передало книгу польського поета Міцкевича звісно – білоруською мовою.

Адам Міцкевіч – Вершы і паэмы

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Але правда дорожче

Я пригадую, як провела день Незалежності. В Курахово на базі "Донбасу". Там один з бійців поділився ідеєю: агітмашина з генератором, мегафоном на ній, листівками/газетами та можливістю заряджати багато телефонів...

Чого варта взагалі у цій всій ситуація журналістика?

Ну добре хоча б поезія, поезія принаймні діє як знеболювальне. А чого варта журналістика? Чого варте документування всіх цих жахіть? Чого вартий щоденний пошук позитиву серед цієї всієї гарі, сірого диму, запаху страху і смерті? Пошук романтики серед окопів, пошук гарячих очей там, де бачиш лише зігнуті спини усіх, хто живе під мінометним обстрілом...

А ваші нашу б уже зарізали

Його звати Ігор. Ігор – це російський прикордонник, який займається моїм питанням. Ігор старший від мене на кілька років, у нього сім'я і діти...

Хроніка війни у Слов'янську очима сотника Майдану або місяць без душу

Зідзвонювалися з другом. Він на тиждень повернувся зі Слов'янська. В самому Слов'янську був місяць командиром одного із взводів 1-го батальйону Нацгвардії...

Донбас на колінах, або як померти за пляшку горілки

"Одевайте белое, это правило войны"- сказали нам російські журналісти неподалік від супермаркету "Метро". Ми обидвоє були в темно-синьому. Десь за "Метро" з боку аеропорту було чути одиночні вистріли...

Приватна автострада лише для депутатів. Та інші архітектурні шедеври столиці.

Архітекторів Івана Мельничука та Олександра Бурлаку я застала на відкритті виставки Pinchukartprize разом з самим Віктором Пінчуком. Кімната нагадувала архітектурну майстерню, а самі молоді архітектори власне і розповідали потенційному інвестору про вигідні проекти:- оце світлодіодна стіна...