Про Стокгольм та скорпіонів з України
Цікава ситуація складається. Небанальна.
Нафтогаз святкує перемогу, Газпром дуже красномовно мовчить та лише відгавкується короткими цитатами про те, що треба чекати нових, наступних рішень зі Стокгольму.
Жодне світове медіа також не поставило під сумнів твердження про те, що терези схилися на бік України, хоча вони й вимушені констатувати, що росіяни не коментують свій програш і інформація про рішення йде від українців. Приклади – WSJ, FT, Reuters.
Навіть російські ЗМІ визнають поразку свого монополіста, констатуючи, що його ключова вимога, про take or pay – відхилена. А ключова українська мета, натомість, досягнута. Хоча, звісно, не всі українські запитні позиції були задоволені у Стокгольмі.
...І тільки в Українському фейсбуці у той самий час є повно тверджень про те, що нас дурять. Що перемога є не такою вже і перемогою, а насправді – прихованою зрадою і програшем України. Бо якщо хоч крихту вимог Газпрому задовольнили, то це означає зразу і без опцій. У той час, коли для всього світу картина світла, ми знаємо, що вона – темна.
Звичайно, рішення арбітражу не є і не могло бути одностороннім. Запитна позиція сторін у міжнародних арбітражах такого порядку ніколи не задовільняється повністю (окрім випадків, коли одна зі сторін прагне програшу і свідомо піддається іншій, такі випадки відомі навіть з українського досвіду)
Але невже дня нас це є настільки неуникно важливим – шукати зраду там, де її немає? Чому ми так любимо розповісти собі та оточуючим, що ми лузери і порадіти тому, що "знову нічого не вийшло, але нас дурять"?
Вкусити тебе самих – стало для багатьох новим "основним інстинктом"? Звідки він?
Відповіді, на жаль, не маю.
