Газова криза – мотивація РФ, уроки для України і країн ЄС
Ситуація, що склалася внаслідок газової кризи схвилювала не тільки Європу, але й весь світ. Очевидно, що автором даної кризи є Росія, керівництво якої ставить за мету не тільки покарати Україну за її проєвропейський демократичний курс, але й ще раз продемонструвати Євросоюзу його залежність від Російського енергоресурсу.
Кажучи глибше про мотивацію Росії, можна виділити декілька головних цілей її стратегії. Мета перша полягає в бажанні Росії поставити на коліна економіку України, яка просто не витримає ціни на газ в 450-470 доларів. Крім того, виставивши необґрунтовано високу ціну на газ для України, Росія зможе вимагати таку ж ціну і для інших європейських споживачів, у тому числі Польщі, Словаччини, і деяких інших країн ЄС. Це дуже небезпечно для країн, які споживають у великих об'ємах російський газ.
Друга мета, це давня мрія Росії, отримати доступ до управління і володіння української ГТС, яка є найбільшою в Європі: 38 800 км. довжина нашої газотранспортної системи. Адже подивившись сьогодні на карту газотранспортних систем Європи, ми побачимо, що Україна є єдиною державою-транзитером центральноазійського і російського газу, де Росія не має жодного контролю над ГТС. Росія вже дісталася до ГТС Польщі, Словаччини, Німеччини, Франції, Голландії, Великобританії і деяких інших держав-членів ЄС.
Ширша мотивація Росії полягає в бажанні фактично завершити процес утвердження монополії не тільки на постачання, але і на транспортування газу в країни Європейського Союзу, і таким чином збільшити залежність ЄС від РФ, як єдиного монополіста. Адже при існуванні такої залежності, РФ отримує можливість впливу на енергетичну безпеку ЄС в цілому, що у свою чергу є загрозою для нацбезпеки країн ЄС.
Політична мотивація РФ полягає в тому, що б "покарати" Україну, яка під час Помаранчевої Революції фактично вийшла з радянської тіні, і упевнено встала на шлях демократичного розвитку.
Для керівництва Росії демократична Україна, а тим більше – економічно процвітаюча демократична Україна, являє собою велику загрозу. Кремлівські вожді бояться демократичних перетворень. Тому Росія робитиме все, як робила це починаючи з 2005 року, для того щоб зберегти свій контроль за газопостачанням, а також дискредитувати Україну в очах Євросоюзу і європейських партнерів.
Хотілося б пролити світло й на деякі аспекти нашої позиції в цьому конфлікті. По-перше, якщо Росія наполягає на підвищенні ціни на газ, то потрібно змиритися і з тим, що тоді і транзитний тариф на прокачування газу буде значно вищий сьогоднішнього. Так, ще в 2005 році Україна платила Росії 50 доларів за 1 тис. кубометрів газу, але при цьому, і копійки отримувала за його транзит. Ціна, яку ми платили до кінця 2008 року, – 179,5 доларів, але і ціна на транзит була далека від європейських ринкових цін на транспортування. У багатьох країнах ЄС транзитний тариф сьогодні дорівнює 4-5 доларів, а у нас він складає 1,6 долари, що є в 3-5 разів нижче, ніж в країнах ЄС.
Друге питання полягає в тому, що 2 жовтня минулого року в Москві В. Путін і Ю. Тимошенко підписали меморандум, пункт 2 якого свідчить, про те, що обидві сторони погоджуються перейти на ринкові ціни на постачання газу протягом трьох років. Але, не пройшло і двох місяців, як Росія виставляє ціну в 450 доларів, яку вдень з вогнем не знайдеш в Європі.
Адже ціни на газ встановлюються виходячи з цін на нафту і мазут. Принаймні, в країнах ЄС застосовують саме такий принцип ціноутворення. І якщо ціни на нафту в три рази падають, то як можна виставляти ціну на газ, в даному випадку для України, в три рази вищу? Це не логічно з економічної точки зору, що свідчить про виключно політичну мотивацію дій Росії.
За оцінкою наших фахівців, Україні можна погодитися на ціну від 195 до 218 доларів. Але це, ціна, яка має під собою певне економічне підгрунтя. А ціна, яку називала Росія, – то 250, то 418, то вже 450, то 470?! Складається враження, що ці цифри беруться просто із стелі, доводячи те, що головна мета Росії не поставити якусь логічну і економічно обґрунтовану ціну, а поставити на коліна Україну і збільшити залежність країн ЄС.
Ще однією тривожною проблемою в цьому питанні є те, що в Європейському Союзі сьогодні відсутня єдина спільна політика енергетичної безпеки, і це, врешті-решт, може негативно позначитися на інтересах національної безпеки країн-членів ЄС.
Своїми діями Росія намагається дискредитувати Україну як транзитера і переконати країни ЄС в необхідності розробки обхідних маршрутів транспортування газу в обхід нашої країни. Якщо ЄС проковтне цю ідею РФ, то Євросоюз опиниться в повній, ще більшій, ніж сьогодні, залежності від Росії.
Яким чином можна протистояти таким тенденціям? Очевидно, що Європейському Союзу необхідно виробити єдині сумісні підходи до питань енергетичної безпеки. Не можна розколювати країни ЄС сепаратними домовленостями. Крім того, ЄС повинен думати про зміцнення енергетичної безпеки шляхом зменшення залежності від одного джерела постачань газу. Залежність країн ЄС від РФ в постачаннях газу найзначніша. Якщо подивитися на структуру споживання газу в ЄС, ми побачимо, що цифра, яка припадає на споживання російського газу дорівнює приблизно 24-27%.
У зв'язку з цим, дійсно необхідно забезпечити альтернативні маршрути постачання газу. Чому б газ з Центральної Азії не поставляти в обхід Росії? Таким чином позбавити Росію монополізму. Чому не можна газ прямо з Центральної Азії поставляти через Каспій, Кавказ, Чорне море, Крим, Україну, далі – Польщу і інші країни ЄС?
Що стосується уроків для України, мабуть нам необхідно зробити певні практичні висновки. Так, в 2005 році ми їх озвучили, але мало що зробили на практиці. Урок, який ми винесли з кризи 2005, був один. Так три роки тому, Росіяни застали Україну з практично порожніми газовими сховищами, цього року наші газосховища повні, і загрози для самої країни, для її населення залишитися без газу – майже немає.
Сьогодні ми повинні подумати над тим, що б укладати прямі контракти з компаніями країн ЄС щодо транзиту їх об'ємів російського газу. В цьому випадку Україна зможе гарантувати європейським споживачам безперебійний транзит газу – скільки його поступить, стільки ми його і транспортуємо в країни ЄС.
Крім того, нам самим необхідно знизити рівень споживання газу. Адже Україна сьогодні є одним з найбільших споживачів газу в Європі. 75 мільярдів кубометрів газу щорічно! Ця цифра незбагненно висока! Ми повинні зменшити енергозатратність нашої економіки, ми повинні запроваджувати енергозберігаючі технології, ми повинні збільшити обсяги видобування власного газу, а також забезпечити альтернативні джерела постачання газу в Україну і країни ЄС, у тому числі і по вже озвученому вище маршруту.
Однозначно, газова криза продемонструвала і Україні, і ЄС, що в терміновому порядку нам необхідно знижувати залежність від російського газового монополізму, і не дозволяти Росії використовувати газ як інструмент тиску для досягнення імперських геополітичних цілей.
