Закон ''Про засади внутрішньої та зовнішньої політики'' як діагноз поступового перетворення України з суб'єкта зовнішньої політики в об'єкт
Нещодавно нова антидемократична влада відзначила свої перші сто днів діяльності. Чим вони ознаменувалися для нашої країни? Можна констатувати, що в Україні відбулась кардинальна зміна зовнішньополітичного курсу, завдано шкоди її стратегічним інтересам, поставлено під загрозу її державний суверенітет та територіальну цілісність, послаблені політична та економічна позиції на міжнародній арені.
Вчора під покровом ночі неконституційною більшістю було прийнято в цілому проект Закону "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики". Не має сумніву в тому, що нинішній Президент, запопадливо виконуючи волю кремля, найближчі дні підпише та оприлюднить його.
Не кажучи про порушення норм регламенту, яке вже увійшло у звичку антидемократичної більшості, хочу звернути увагу українських громадян на ще один безпрецедентний крок, до якого вдалася нинішня влада. Вчора під час розгляду цього законопроекту в другому читанні було відключено трансляцію пленарного засідання на Першому загальнонаціональному каналі Національної телерадіокомпанії України та телеканалі "Рада".
Мало того, що такий концептуальний документ розроблявся "під сукном" без громадського обговорення, а з 420-ти поправок, які були подані переважно депутатами від опозиції було враховано лише декілька пропозицій керівника фракції Партії регіонів, проте і його розгляд у Верховній Раді став непублічним.
Зрозуміло, з якою метою було відключено трансляцію засідання. Для того, щоб український народ та весь світ не зміг побачити, як декілька десятків слухняних кнопкодавів вирішували в цей час стратегію розвитку Української держави на найближчі роки.
Схвалений документ за своєю сутністю є поверхневим та демагогічним, а основною метою його авторів є вилучення положення про членство в НАТО.
Натомість, оголошується курс, якого в природі не існує – на так звану "позаблоковість" і стверджується, що ми будемо брати участь у зміцненні європейської системи колективної безпеки, якої не існує також.
Постає питання: яким чином нинішня влада пропонує забезпечувати нашу національну безпеку?
Про те, як Україна готується до підвищення своєї обороноздатності, говорять цифри. Як свідчить загальносвітова практика, зниження певною країною витрат на фінансування своїх Збройних Сил до рівня менше 1 % від ВВП, призводить до поступового руйнування армії. В Україні у 2007-у році рівень фінансування вперше знизився до 0,99%. У 2009 році він становив 0,7%.
В Україні на одного жителя витрачається 25 дол. на оборону, в той час як в позаблоковій Швеції – 606 дол.
То чи здатна Україна забезпечити свою обороноздатність самотужки? Єдиною гарантією нашої національної безпеки є участь в системі колективної безпеки, якою є НАТО.
Проте у нинішньої влади інші цілі – перетворити Україну у колонію та сателіта сусідньої держави.
За такої політики Україна навряд чи увійде у G20 як то декларував Янукович, а от її перетворення з суб'єкта зовнішньої політики в об'єкт цілком імовірне.
