В ЯКІ ШКОЛИ ПІДУТЬ НАШІ ДІТИ ПЕРШОГО ВЕРЕСНЯ?
Якщо ваш план на рік – саджайте рис.
Якщо ваш план на десятиліття – саджайте дерева.
Якщо ваш план на все життя – ВЧИТЬ ДІТЕЙ
(Конфуцій)
Війна зірвала з місць мільйони українців. Сотні тисяч людей разом з дітьми виїхали за межі України.
Починається останній місяць літа. Наразі, перед усіма батьками стоїть питання – як їх діти можуть продовжити навчатися у школі. З першого вересня дехто повернеться в Київ та інші міста України, по тому виникають складні питання: чи можна відправляти дітей в офлайн школу? чи не закриється вона? чи має школа бомбосховище? чи беспечним буде навчання? Тим більше, люди розуміють, що ситуація може змінитися, і може (боронь Боже) доведеться знову кудись виїхати разом з дітьми.
Іншим питанням є школа для тих, хто знаходиться закордоном та не планує повертатись в найближчі кілька місяців. Щонайменше 640 тисяч учнів знаходяться за межами України. Звичайно вони можуть, а за законами багатьох країн, вони мають ходити до місцевої школи та продовжувати здобувати освіту. Але навряд чи ця школа стане ідеальною для українських дітей.
Згадаємо ситуацію втраченого покоління, яка була в Австралії. Коли з найкращих міркувань заможні та цивілізовані сім'ї брали дітей аборигенів для того, щоб допомагати їм у житті, давали їм освіту в хороших школах, створювали комфортні умови життя. На жаль, ситуація перетворилася на трагедію, коли ці діти виросли, вони не змогли бути своїми ні для кого, навіть для себе, не змогли отримати нормального майбутнього, і багато хто з них не зміг стати успішним у житті.
Ми дуже вдячні європейцям та громадянам інших країн, які відкрили двері своїх шкіл для українських дітей, але двері шкіл – це ще не все. Школи за межами України мають певні моменти ризику:
1. Ми не знаємо кількість часу, який родини будуть знаходитись в тій чи іншій країні, чи будуть вони пересуватись між цими країнами. Адже вони можуть змінювати роботу і переїзджати, наприклад, з Польщі до Чехії, а потім – далі, шукаючи кращих та безпечніших умов життя. І діти будуть вимушені їздити за батьками, часто змінюючи шкільне середовище та мову навчання.
2. Ми розуміємо, що в локальних школах не буде україністики. Звичайно, частковим рішенням може бути недільна українська школа. Сподіваюсь, їх швидко організують місцеві українські осередки. Українська мова, українська історія, українська ідентичність, щось не шароварне, а викладене в рамках загальнолюдських гуманітарних цінностей, глобальному контексті, могло б допомогти дітям залишатись українцями в тих умовах та складних обставинах за кордоном, в яких вони опинились. Питання самоідентифікації наших дітей зараз дуже гостро стоїть на порядку денному.
3. В Європі досить багато шкіл гарних, але в переважній більшості програма локальних шкіл відстає від української програми, особливо в точних дисциплінах. Багато батьків будуть розчаровані рівнем викладання математики, програмування та навіть англійської мови. Адже для багатьох країн вона не є основною іноземною мовою. До слова, одна моя знайома віддала дитину в школу в Албанії, так от там немає як такого нормального викладання англійської мови, бо основна для них іноземна мова – італійська. І уявіть, як складно вчити англійську, наприклад, в румунській чи чеській школі...
4. Діти можуть зіштовхнутися з булінгом в місцевих школах, якому буде складно дати раду.
5. Багато дітей матимуть гірші оцінки в новій школі через нову ситуацію, нові підходи і обставини, викладання іноземною мової, а їм ще вступати у ВНЗ, де можуть зажадати детально проаналізувати успішність дитини по предметах за кілька останніх шкільних років.
6. Втрата навчального року в Україні змусить багатьох дітей перейти на 12літнє навчання, що призведе до втрати року та можливості вступати до ВНЗ після 11го класу з українським аттестатом.
Отже, на мою думку, рішенням може бути нова українська онлайн школа для тих дітей, які були вимушені виїхати закордон чи залишаються в Україні, але не можуть фізично відвідувати українську школу через питання безпеки, або можуть виїхати з України в будь-який момент з тих же міркувань.
Школа, де діти можуть відчувати себе частиною українського культурного середовища, вчитись та спілкуватись рідною мовою, відчувати свій зв'язок з Україною та мати справжніх друзів...
Наше завдання створити такі умови, за яких наші діти матимуть змогу повернутись до навчання в Україні в будь-який момент з найменшим стресом.
Якою має бути ця школа нам треба зрозуміти. Усвідомити, що війна змінила ситуацію, і тому ця школа має бути гнучкою, максимально індивідуалізованою. Вона має інтегруватись з локальними школами та давати можливість дітям вчитися і там і там. Або просто давати батькам можливість знижувати ризики при переїздах з однієї країни до іншої. Тоді вони точно будуть знати, що де б вони не були, щоб вони не робили, їх діти завжди матимуть український державний атестат, з яким вони у майбутньому зможуть вступати у найкращі навчальні заклади світу.
Друзі, зараз допомагаю у створенні Глобальної Української Школи. Ініціативна група розробила опитування, прошу вас, якщо не складно, заповніть його, будь ласка: ОСЬ ПОСИЛАННЯ
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
