Під час трансформації потрібна прозорість, а не лояльність. Як можна проявляти лояльність до системи, яка довела країну до руїни?
Сумнозвісна Постанова Кабінету Міністрів від 11 лютого "Про правила етичної поведінки державних службовців" – це набір протиріч і алогізмів.
З одного боку, від держслужбовця вона вимагає лояльності, під якою передбачає "утримання від будь-яких проявів публічної критики діяльності державних органів і їх посадових осіб".
З іншого боку, вона передбачає прозорість - "відкритість та доступність інформації про діяльність державного службовця, крім випадків визначених Конституцією та законами України".
Тобто без жодної критики я можу прозоро розповісти про усі факти, які не є державною таємницею і які я побачила під час своєї діяльності державного службовця.
У тому числі про ту мою діяльність, яка полягала у взаємодії із іншими посадовими особами. Без жодних оціночних суджень. Але ці прозорі розповіді самі по собі можуть наробити більше шуму, ніж будь-яка критика. Частина цих розповідей взагалі не для публіки, а для слідства.
До чого я веду?
Вимога лояльності, непублічності, аполітичності – природня для усталених систем публічної адміністрації, наприклад у Великій Британії. Там професіонали відбираються після іспитів, по конкурсу. Маючи конкурентні і стабільні зарплати, пишаються належністю до державної служби, статусом і відчуттям місії. За будь-якої політичної кон'юнктури захищають національні інтереси.
Чи є така державна служба у нас?
Ні.
Заявляю з власного досвіду. Пропрацювавши тут рік, я побачила здебільшого токсичне середовище, де різні гравці з'їдають один одного. Не систему, яка злагоджено працює на благо держави, а набір людей із різними інтересами, які обслуговують своїх патронів чи свої амбіції, і цілком можуть жити без ринкової зарплати. Чи взагалі, не осмислюючи навіть самого поняття національного інтересу, дрейфують за течією на держлужбі, носять бездумно папірці, бо їх родич після інституту прилаштував і на більше вони не здатні.
Є окремі розрізнені кластери професійсних команд і особистості, але державної служби як інституту немає.
Це, до речі, – не новина. Це на офіційному рівні визнала і наша влада, і міжнародні парнери, коли на Нацраді реформ реформу державного управління поставили як національний пріоритет на 2015, а тепер і на 2016 рік.
Реформа публічної адміністрації по суті передбачає звільнення усіх і набір нових людей за новими правилами. Скорочені функції і скорочену чисельність штатних одиниць в органах державної влади.
Всі знають, що ця реформа не відбулась. Майже не просунулась. Її завалили. Чи відклали на пізніше. Тому навіщо вимагати лояльності до того, чого нема. Навіщо ставити воза перед конем? Спочатку побудуйте державну службу, а потім вимагайте лояльності.
У ситуації, яка склалась сьогодні, ті реформатори-технократи, які хочуть трансформації України, повинні понад усе ставити прозорість, бо саме вона дозволяє штовхати реформи у системі, де домінують не державні, а приватні інтереси, де на одного реформатора припадає сотня чиновників, які зроблять усе для провалу реформ і які відкрито заявляють "ми виграли Майдан", адже усі лишились при своєму.
Під час трансформації пріоритетом повинна бути повна прозорість. Вона допоможе переформатувати державну машину в інтересах громадян під пильним наглядом і контролем громадянського суспільства.
Тому давайте правильно розставляти пріоритети і дотримуватись логічної послідовності.
