Про майбутнє міжнародної допомоги або чому Україні не дісталось американських доріг
Нещодавно у ЗМІ прокотилась хвиля обговорень намірів нової адміністрації США переорієнтувати цілі міжнародної допомоги із економічного розвитку на цілі національної безпеки та урізати річні об'єми допомоги країнам світу у середньому на третину, а Україні – аж на дві третини (із запланованих 570 мільйонів доларів на 2018 до 178 мільйонів). У той час як українські коментатори перейнялись тільки зменшенням фінансування, поза увагою лишилось питання зміни підходів до міжнародної допомоги, яку планує США.
Більшість знає, що допомога нам у вигляді проектної підтримки надається через Агентство США із міжнародного розвитку – USAID – та найнятих ним виконавців або безпосередньо через свої департаменти (міністерства). Прикладами таких проектів є 19-мільйонний проект TAPAS "Прозорість та підзвітність у державному управлінні та послугах", 50-мільйонний проект DOBRE "Децентралізація приносить кращі результати та ефективність". Загалом по світу близько половина допомоги США проходить через USAID.
Проте сьогодні у США актуальнішою, ніж будь-коли до цього, є тема переходу до більш ефективних і менш затратних форм допомоги. Ця тема не потрапляє у ЗМІ, але зараз активно дискутується у Вашингтоні у професійній спільноті фахівців із допомоги розвитку державних органів і аналітичних центрів.
Йдеться про підхід до допомоги як до інвестиції, яка повинна повернутись американським платникам податків. Такі канали допомоги у США є, але у нас про них мало знають. Так, Корпорація приватних іноземних інвестицій (OPIC) та Агентство США з торгівлі та розвитку (USTDA) роздають гроші з бізнес підходом – тільки на проекти, які приносять прибуток американським бізнесам. Тоді як OPIC надає страхування інвестицій та інвестиційні фонди, USTDA надає гранти закордонним компаніям, які мають намір залучити американський бізнес у партнери. Так, у 2012 році для розробки ТЕО модернізації чотирьох енергоблоків Бурштинської ТЕС "ДТЕК Західенерго" Рината Ахметова USTDA надало 600 тис. доларів.
Звичайно, такі бізнес підходи американського уряду працюють для приватного сектору, а безповоротну допомогу державі як давали, так і будуть давати.
Так, будуть, але планується зміна умов.
Корпорація викликів тисячоліття (Millennium Challenge Corporation-MCC) – інвестує безповоротні кошти безпосередньо у країни-реципієнти, проте цю допомогу вона надає бідним країнам не під обіцянки реформ, а в обмін на уже реалізовані реформи. Ще адміністрація Барака Обами планувала застосувати модель Корпорації викликів тисячоліття, яка засновується на підзвітності, прозорості, оцінюванні готовності країни перед видачею гранта, до усіх програм міжнародної допомоги США, включаючи програми USAID. Нова адміністрація узяла ці напрацювання у роботу. Номінований Трампом керівник USAID Марк Грін, до речі, уже другий термін є членом Ради директорів MCC.
Історія співпраці України з Корпорацією викликів тисячоліття свідчить, що якщо США таки проведе реформу міжнародної допомоги за моделлю MCC, Україні дійсно може не пощастити.
Модель MCC називають прикладом "розумної допомоги". Вона одночасно поєднує у собі і умовність фінансування у залежності від результатів, типову рису макрофінансових позик, не будучи при цьому позикою, і велику грантову інвестицію у інфраструктурні проекти на потреби самої країни, яка є винагородою за виконання умов. Програма ділиться на два етапи: Threshold і Сompact. На пороговому етапі Threshold у кожної країни-кандидата є своя картка оцінок, де зводять наявні глобальні індикатори по трьох напрямках: економічна свобода, урядування, інвестування в людей.
Картка оцінок України за 2017 рік – Millennium Challenge Corporation:
США надає цій країні технічну допомогу на десятки мільйонів доларів для того, щоб поліпшити набори цих показників і досягнути рівня, який дозволяє перехід до другого інвестиційного етапу, де гранти вже йдуть на сотні мільйонів.
Коли невдовзі після Помаранчевої революції Україну відібрали до участі у пороговій програмі, вона мала труднощі у напрямку "Урядування", де найпроблемнішим був показник "Контроль над корупцією". Корпорація уклала з Україною угоду про технічну допомогу на 44 мільйони доларів, щоб поліпшити саме показник по корупції з 2006 по 2009 рік. Виконавцем програми допомоги була компанія Кемонікс. Заходи програми включали, наприклад, підготовку та прийняття законодавства про фінансові декларації чиновників, наповнення реєстру судових рішень, створення у міністерствах підрозділів по запобіганню та виявленню корупції і забезпечення їх комп'ютерами та спеціальним програмним забезпеченням, допомогу при запровадженні ЗНО, спрощення системи декларування на митниці, введення приєднання до нової комп'ютеризованої транзитної системи Європейського Союзу.
У результаті Україна так і не досягнула прохідного показника по контролю над корупцією і не отримала доступу до великих грошей програми Компакт. Цей показник акумулюється із відомих світових рейтингів, таких як Transparency International, Economist Intelligence Unit, European Bank for Reconstruction and Development Transition Report, Bertelsmann Transformation Index, Business Enterprise Environment Survey та ін. Чим вищий відсоток, тим кращий контроль над корупцією. Так от, якщо у 2009 рівень контролю над корупцією становив 20%, то у 2017 він становить 15%.
Динаміка показників України по верховенству праву і контролю над корупцією, MCC score cards 2009-2017:
Це означає, що насьогодні 85% країн-реципієнтів допомоги MCC краще контролюють корупцію, ніж Україна. І ці країни не є багатими успішними країнами, і більшість з них мали гірші стартові умови ніж Україна.
Так, наприклад, дві країни нашого регіону були отримувачами грантів програми Компакт. У Молдові побудували 93 кілометри дороги за 137 мільйонів доларів і систему поливу за 123 мільйони доларів. А от Грузія мала навіть дві програми Компакт. По першій вона отримала 76 мільйонів для інвестиційного фонду на розвиток місцевого аграрного бізнесу, 216 мільйонів на проект реабілітації регіональної інфраструктури (на 171 кілометр дороги в регіоні Самцхе-Джавахеті, а також на реабілітацію газопроводу та водоочисних споруд). Друга програма 2014 року у розмірі 140 мільйонів доларів мала на меті поліпшення доступу грузинів до якісної освіти.
Чому Україна отримала на розвиток інфраструктури нуль, а Грузія кілька сотень мільйонів доларів? Відповідь дає графік внизу, що показує різницю у балах щодо контролю над корупцією між Україною і Грузією.
Контроль над корупцією у Грузії та України, MCC score cards 2009 -2017:
Станом на сьогодні, наша корупція продовжує тримати нас на непрохідному рівні. Цей показник є критично важливим не через абстрактні цінності, а з суто практичної точки зору. Адже програма MCC використовує модель впровадження проекту самою країною. Тобто американська сторона скеровує, контролює, робить аудит, але проект робить сама країна. А з такими показниками по урядуванню ніхто не довірить державним органам впроваджувати інфраструктурні проекти на сотні мільйонів грантів. Так само самі впроваджують свої проекти розвитку країни-члени за гроші ЄС та країни-кандидати, чиїм державним системам довіряють, адже це з точки зору мінімізації транзакційних затрат найбільш економічно вигідна модель. Проте Україна застряла на етапі найбільш дорогого виду допомоги – технічної, коли за десятки мільйонів доларів консультанти напрацьовують постанови і законопроекти, які навіть не приймають у першому читанні.
Після Революції гідності три роки піднімається тема Плану Маршала для України. Проте, якщо мислити тверезо, то треба показати історії успіху і спроможності держави до реформ і контролю над корупцією, на прикладі співпраці з МСС. Інакше ми на фоні інших країн, не тільки нашого регіону, але і набагато бідніших за нас країн, що розвиваються, будемо продовжувати виглядати так, ніби міжнародні партнери хочуть допомогти нам більше, ніж ми самі собі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
