Про війну, технології та ілюзії перемир'я: враження з конференції Ditchley Foundation у Великій Британії

Цими вихідними я взяла участь у конференції Ditchley Foundation у Великій Британії – закритому заході, що зібрав провідних представників урядів, міжнародних організацій, медіа та громадянського суспільства з країн ЄС, США та НАТО.

Конференція проходила у Ditchley Park – історичному англійському маєтку в Оксфордширі. Під час Другої світової війни тут неодноразово зупинявся Вінстон Черчилль. Саме цей маєток використовувався як безпечне місце для стратегічного планування в часи нальотів на Лондон. У Ditchley Черчилль проводив неформальні консультації з союзниками, де обговорювали ключові питання оборони та дипломатії – ті, що згодом вплинули на хід історії. І сьогодні це місце знову стало простором для серйозних стратегічних розмов.

На відміну від медійних дискусій, у Ditchley Park не звучало оптимістичних заяв про "перемир'я" чи "мир на горизонті". Навпаки – серед учасників, які професійно займаються безпекою, не було жодного, хто б вірив, що Путін може погодитись на справедливий мир добровільно. Риторика була зовсім іншою: скільки ще Росія витримає, і скільки витримаємо ми?

Щодо США, багато хто не вірить, що після того, як Дональд Трамп остаточно переконається у відмові Путіна від будь-якого перемирʼя, очільник США ухвалить справді рішучі кроки – як-от запровадження нових санкцій чи масштабне озброєння України. Очікувань щодо жорсткої майбутньої відповіді адміністрації США в залі було небагато.

І водночас усі розуміють: жодна європейська коаліція охочих підтримати Україну на полі бою не буде життєздатною без американського "благословення" – особливо в питаннях ядерного стримування та захисту неба. США залишаються єдиним гравцем, здатним забезпечити стратегічний "бекстоппінг".

Технології проти маси

У Європі дедалі частіше говорять про майбутню війну, в якій битимуться автономні системи без участі людей. Адже на континенті банально бракує населення, готового до мобілізації й до ризику втрат на полі бою. Але, якщо повернутись від футуризму до теперішньої реальності, то бачимо: Росія просувається буквально на метр, але ціною тисяч людських життів. Її перевага – у кількості, у масі. Протиставити цьому Україна може тільки якість: більш професійне, краще підготовлене військо, підкріплене технологіями.

Україна входить у нову фазу війни, де ключову роль відіграватимуть не тільки люди й техніка, а й швидкість інновацій. Вже сьогодні у нас працює понад 700 компаній, які займаються дронами, штучним інтелектом, автономними системами. Наш інноваційний цикл – один із найкоротших у світі: від ідеї до реалізації – лічені тижні.

Але якщо подивитися правді в очі – цієї переваги поки що недостатньо. Ми бачимо, як російські дрони щодня атакують українські міста, як РФ наносить комбіновані удари, в той час як ми обороняємося. Ми не звільняємо території – ми повільно втрачаємо їх. Це означає одне: ми не перемагаємо у цій війні. І для зміни цього нам потрібна перевага – технологічна, інституційна, масштабна. Бо немає жодних гарантій, що Росія вичерпає свої ресурси за рік чи два. Навпаки – краще готуватися до гіршого сценарію, що російська економіка має майже бездонні ресурси.

Ми маємо зосередитися на створенні технологічної переваги, зокрема у сфері безпілотних, автономних, роботизованих систем, штучного інтелекту, кібербезпеки та управління даними. Це і є майбутнє війни – без танків, капітанів, пілотів. І воно вже почалося.

Щодо армії – природно, що після трьох років бойових дій ми стикаємось із втомою, мобілізаційними кризами, радянською спадщиною, корупцією в тилу. Ці проблеми треба чесно і сміливо вирішувати і не зневірюватися. Важливіше – не втратити бачення майбутнього.

Європейська підтримка: сигнал із Лондона

На цьому тлі важливими виглядають новини з Лондона, де 19 травня пройшов саміт ЄС-Велика Британія. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про відкриття нового розділу у партнерстві, що передбачає не тільки спільні замовлення військового обладнання для України, але й прямі інвестиції в український оборонно-промисловий комплекс.Це може стати проривом. Адже якщо ці плани реалізуються, ми отримаємо не лише більше озброєння, а й шанс побудувати свою оборонну спроможність на роки вперед. І що не менш важливо – об'єднання виробництва дозволить підвищити сумісність між арміями європейських країн і України, а також усунути прогалини у спроможностях.

Британія, яка після Брекзиту втратила європейське політичне лобі, шукає способи не випадати з безпекової архітектури Європи. І схоже, знайшла точку дотику – це оборонна промисловість. Примітно, що президентка Єврокомісії також озвучила тезу про можливу участь Британії у SAFE – європейській інвестиційній програмі з безпеки, яка передбачає 150 мільярдів євро у вигляді кредитів для спільного замовлення.

Україна має ставати самодостатньою

Мій головний висновок після участі в заході – Україна має довести частку зброї, виробленої всередині країни, до 90%. Не 40%, як зараз озвучує президент. Лише тоді Росія втратить надію, що зможе "перетерпіти" нас і Захід. І лише тоді в неї з'явиться стимул зупинитися.

Бо поки Москва вірить, що підтримка Україні рано чи пізно впаде, вона воюватиме.

Для розв'язання безпекової проблеми Європи Україна зі своєю армією та технологіями має стати не тягарем, а рішенням. Лише тоді серйозні ресурси Європи спрямують сюди.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.