Ефект LBумеранга??? Або хто кому спойлер???
Доволі розповсюджена версія загибелі Сергія Єсеніна: він опинився у непотрібному місці в непотрібний час, ставши випадковим заручником боротьби двох груп впливу в партійній верхівці. Його смерть було просто використано в політичній боротьбі.
Ця аналогія спадає на думку в ситуації довкола сайту LB.ua. Тим більше, що ситуація триває не від сьогодні, а як мінімум третій тиждень. Я далекий від максималістської думки про причетність Льовочкіна, Хорошковського, Портнова та Кузьміна до цієї справи, як би мене не переконували у протилежному. Просто знаючи політичну кухню (часто зсередини) можу стверджувати: хто-хто, а перелічені особи до цієї справи мають таке ж відношення, як герой відомої гайдаївської комедії до зруйнування середньовічної дзвіниці.
Просто в будь-якій політичній силі є свої "яструби". В будь-якій політичній силі відбувається внутрішня боротьба за впливи. Такий складний політичний організм, як оточення президента, не позбавлений цієї боротьби (як тут не згадати класичну гегелівську "єдність і боротьбу протилежностей"). І внутрішньовидова боротьба завжди жорсткіша, ніж боротьба міжвидова.
Вся ситуація виглядає більш ніж дивно. Навіщо Льовочкіну натравлювати прокуратуру на LB.ua? Ви взагалі уявляєте сцену, коли Льовочкін дзвонить до Пшонки (чи навіть Кузьміна) і так – ніби між іншим – говорить: "А... ну да... ще хотів попросити: як буде вільний час – відкрий кримінальну справу на LB.ua... Щось вони абарзєлі останнім часом". Нонсенс. В нинішній ситуації, коли за висновками впливових міжнародних організацій свобода слова залишилася чи не єдиною сферою, якою можуть похвалитися українські владоможці, пиляти під собою гілку навряд чи хтось стане.
Або навіщо це Хорошковському? Через публікацію офіційного листа з запрошенням європарламентарів відвідати фінал Євро-2012? Так жодного криміналу у цьому листі не містилося. Більше того – текст листа гуляє по інтернету. Знаю Валерія Хорошковського як людину, яка іронічно ставиться до будь-яких публікацій щодо себе, сповідуючи принцип Марка Твена: "Будь-що написане у пресі, окрім некролога, є рекламою".
Портнов – це взагалі загадка. Два тижні тому Соня Кошкіна озвучила трьох людей, причетних до наступу на LB.ua. Натяків на Портнова я не помітив. Очевидно, з'явилися нові факти.
Щодо Кузьміна мовчу – Соня говорила, що у нього можуть бути особисті мотиви. Не знаю, мені важко судити.
Але мені також важко уявити, як ці четверо людей, що належать до різних груп впливу, збираються разом і обговорюють плани знищення сайту. Як там у Висоцького? "Чтоб творить им совместное зло потом, поделиться приехали опытом". Виглядає смішно, і навіть сама ситуація, за якої вищі посадовці держави кидаються воювати з далеко не опозиційним сайтом – теж смішна.
Але ж справу порушили? Причому порушили за заявою Ландика від 21 червня 2012 року. Була плутанина з датами – 22, 25, 26 червня... Чому заява з'явилася лише зараз – через вісім місяців з моменту скоєння (за версією обвинувачення) злочину? А чи не простіше поглянути, що насправді заява з'явилася дуже вчасно – за місяць до старту виборчої кампаннії?
Скажу відверто: більш ймовірно, що йде відверта боротьба на знищення однієї із груп впливу в оточенні президента. Умовною групою "яструбів". Уявіть себе політиком. Ви бажаєте мати впливи на формування виборчого списку та на розстановку своїх кандидатів у мажоритарних округах. Вам потрібно зіграти на пониження своїх конкурентів. Що ви робите? Правильно: б'єте по найболючіших точках і по найвразливіших місцях того, хто приймає рішення (а у нас це президент), при цьому переводите стрілки на своїх конкурентів: "Вікторе Федоровичу, ну ви бачите, які сволочі???"
Що у цій ситуації найпростіше зробити? Зробити "наїзди" на засоби масової інформації, які перебували у тих чи інших конфліктних стосунках з представниками групи конкурентів. Ось була у Хорошковського історія стосунків з ТВі – два роки тому, історія, яку просто зам'яли. Так тепер поновимо наїзд і нехай всі зрозуміють, хто стоїть за цим наїздом. Показово. Відверто. Була історія стосунків Соні Кошкіної з Кузьміним. Так тепер використаємо це як привід.
Уявіть собі Ландика, який хоче потрапити у наступну Верховну Раду. Він приходить до Високої Особи і домовляється про місце у списку. А йому ставлять як умову: а чи не хотіли би ви, шановний, поквитатися з вашими недоброзичливцями з LB.ua? Пам'ятаєте – вони ще вашу смску сфотографували... Як не пам'ятаєте? У листопаді минулого року. Згадали? То що, напишете заяву у прокуратуру? Не бачите сенсу? А ви подумайте, добре подумайте... А ми поки що подумаємо над доцільністю включення вас до партійного списку.
Не стверджую, що було саме так. Але гіпотеза має право на життя – як і гіпотеза LB.ua про причетність чотирьох осіб до наїзду на них.
Ефект від наступу на ТВі та LB.ua не важко прорахувати, особливо знаючи широкі міжнародні зв'язки редакцій та власників цих медіа-ресурсів. Очевидно, що зараз підніметься шум. Очевидно, що на захист медіа піднімуться впливові західні політики, журналісти та правозахисники. Очевидно, що одними заявами не обмежаться. Як результат – пролунають заклики щодо запровадження санкцій, щодо відставок і т.д. За цей час можна переформатувати і владу, і список, і комунікації. Прийом відомий та неодноразово апробований – порийтеся у історії, знайдете чимало фактів.
Я переконаний: чим скоріше будуть закінчені ігри з застосуванням силових методів проти журналістів, інтриги з балансуванням на грані розумного, тим більше користі це принесе самій Партії регіонів і самому президенту. Бо амбіції – та ще й з намаганням гри з вогнем – до добра не доводять.
Переконаний – після 30 липня про справи, порушені проти медіа, раптом забудуть. Але від цього не легше. Дуже не хотілося б, аби журналістами грали в "солдатики" на тих війнах, про які їм, взагалі-то, і знати б не потрібно. Бо на кону – надто великі ставки. У 2000 році саме так зіграли Гією Гонгадзе – щоби скомпрометувати і усунути Кучму. Тоді ця справа підірвала всю систему. Здається, історія нічому не вчить: знову запускають резонансні справи за участю журналістів – лише для того, аби усунути чи понизити ставки тих чи інших політиків.
Тому не погоджуюся з тими, хто вважає, що в Україні ведеться наступ на свободу слова з боку влади. Ведеться політична боротьба, в якій просто іноді використовуються недозволені методи. LB.ua у даній ситуації – не суб'єкт цієї боротьби. А об'єкт. Як і ТВі. Як би я по-дружньому не ставився до цих засобів масової інформації, але мушу констатувати: вони просто попали під роздачу у з'ясуванні стосунків у доволі жорсткому і непередбачуваному політичному світі. Не тому, що їх боялися – в нинішніх умовах політики взагалі не бояться мас-медіа. А тому, що вони можуть стати зручними інструментами в боротьбі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
