Олеся Донія, Марика Іващишина та тисячі побратимів вітаю з днем студентської революції 1990 року
Вітаю усіх, кого пам"ятаю і ще не загубив у вирі життя: Дмитра Мороза, Дмитра Полюховича, Володимира Гонського, Юрія Зубка, В"ячеслава Кириленка, В"ячеслава Піховшека, Олександра Хмелевського, Віталія Чепіногу, Галину Ткачук, Михайла Конофотського, Олександра Коцюрубу, Павла Розенка, Віктора Кулішенко, Євгена Роїка, Тетяну Кукуріку... і на жаль вже покійного Костянтина Єрофеєва.
Олесь, ти знаєш, я в голодуванні участі не брав. Анатолій Лупиніс, редактор газети, де я тоді працював, резонно зауважив, – хто ж тоді буде писати самвидав, якщо всі журналісти підуть на асфальт. Але колона мого педінституту, моя УСС, разом зі мною брала участь у кожній демонстрації і в спробі захоплення Верховної Ради.
І от тепер ми у будинку, який збирались захоплювати 18 років тому. І нібито маємо країну, яку виборювали 18 років тому.
І хай хтось пішов у політики, а хтось у холуї, хтось зайнявся бізнесом, а хтось краде гроші з бюджету, хтось залишився романтиком, а хтось спився від гіркого реалізму, опустившись на саме дно.
Тоді, 18 років тому, ми всі разом перемогли. Всупереч всій системі, без підтримки "старих баняків", відчайдушно, безкорисно і щиро.
Тож хлопці, не забувайте те відчуття перемоги заради країни. Бо президенти, прем'єри, уряди і політичні партії (ба навіть суди) минаються, а Україна залишається з нами.
Будьмо!
P.S. Для тих, хто забув – 18 років тому 18 жовтня закінчилася Велика Жовтнева студентська революція і площу Жовтневої революції, неофіційно, перейменували у Майдан Незалежності.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
